Подорож Україною
 
   

    Тут представлено текст публікації Після Гарду - потоп
Автор -
Марія ОСТЕРСЬКА
Оригінал знаходиться за адресою
http://www.umoloda.kiev.ua/number/698/208/25362/
Рік публікації - 2006
Джерело - Газета "Україна молода"

Марія ОСТЕРСЬКА

Після Гарду - потоп

22.06.2006


Урочище Бузький Гард на Миколаївщині (в районі Південноукраїнська) затопили всупереч забороні Мінекології та активним протестам громадськості, що тривали впродовж 20 (!) років. Під водою залишилися повільно вмирати рідкісні види рослин, записані до Червоної книги. Зникли з лиця землі фантастичні краєвиди, козацькі могили, останні в Україні та Європі гранітні пороги - мальовнича частина ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя», створеного у 1994 році. Сьогодні це все може перетворитися на мертвотний став-охолоджувач Південноукраїнської АЕС.

«У 1930 роки знищити Гард енергетикам завадив Голодомор, у 1980-ті - наша стривожена Чорнобилем совість, а протягом 15 років незалежності - економічна криза та потужний громадський протест», - нагадують у зверненні до громадськості Національний екологічний центр України, Український центр народної культури «Музей Івана Гончара», спортивний клуб водного туризму «4 сторони», громадська організація «Демократичні ініціативи молоді». У 1988 році, коли проти добудови Ташлицької ГАЕС було зібрано більш 200 тисяч підписів, проект вдалося зупинити. Упродовж останніх років природо- та пам'яткоохоронці, ІІ-й та ІІІ-й Світові форуми українців, Українська православна церква Київського патріархату наголошували, що центр Буго-Гардівської паланки є національною святинею, яка об'єднує народ та свідчить про його історичні права на землі Південно-Західного Причорномор'я. Минулого року громадянська партія «ПОРА» спільно із Національним екологічним центром та Клубом водного туризму «Чотири сторони» зініціювали Всеукраїнську громадянську кампанії «Гарду - ТАК!». Однак острів таки затопили. У червні заплановано спустити воду для ремонтних робіт, отож острів, урочище і поріг знову відкриються. Щоб не дати повторно затопити Гард, там збираються розмістити табір його захисники - активісти Національного екоцентру України, київського клубу «4 сторони» та багатьох інших туристичних об'єднань України. Учасники акції переконані, що урочище можна врятувати.



Козацька паланка


Острів Гард біля злиття Південного Бугу і Ташлику - адміністративний центр Буго-Гардової паланки, найбільшої за розмірами серед восьми територіальних одиниць Запорозької республіки. Як видно з донесення кошового Олексія Білецького від 4 серпня 1760 р, сюди щороку в літній час із Січі та зимівників вирушав полковник з особливою командою для охорони кордону. За топографічним описом 1774 р., улітку в Гарді завжди утримувалася команда до 500 чоловік, які жили в 50 куренях, 2 хатах та 10 землянках; на зиму залишалася невелика залога. Гард містився на важливому торговельному шляху і зв'язував торгівлю запоріжжя з Польщею та Кримом. Тут на порогах збереглися сліди від кріплень козацьких пристроїв для лову риби - дерев'яних споруд, які перегороджували річку, - гардів, що дали назву і урочищу, і острову, і запорізькій паланці. На Гарді щорічно з 1742 р. козаки встановлювали похідну церкву в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці. Коли козаки йшли у похід, церкву свою вони брали із собою. До сьогодні місце цієї святині зберігалося на острові.


Протягом століття бузький каньйон вивчали відомі історики Дмитро Яворницький, Володимир Антонович, Аполлон Скальковський. Урочище Бузький Гард розміщене в одному з найбільш археологічно цікавих країв України. Адже тут, у центральній частині Північного Причорномор'я, кипіло життя протягом десятка тисячоліть, починаючи з пізнього палеоліту і закінчуючи середньовіччям. Історичні джерела та сучасні дослідження з археології, етнографії, топоніміки свідчать про суспільну й мистецьку активність мешканців Побужжя у палеоліт, мезоліт, неоліт, мідний і залізний віки, епоху бронзи. Гардівська земля береже в собі згадку про часи трипільської та черняхівської культур. Тут жили, навчалися й творили кіммерійці, скіфи, сармати, ольвійці, римляни. І, звісно ж, козаки. У зону затоплення потрапили понад 60 офіційно визнаних пам'яток археології.



Вони зникнуть із планети?


На території ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» виходить на поверхню Український кристалічний щит, де лісостеп переходить у степ. За даними, наведеними у висновках науково-екологічної експертизи «Порівняльний аналіз соціально-економічних здобутків та матеріальних витрат у разі завершення будівництва Ташлицької ГАЕС», підготовлених Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, в зоні можливого затоплення знайдено 28 ендемічних (тобто таких, що ростуть лише на незначній території світу) та 17 видів рідкісних рослин. Кількадесят із них охороняються законами України. Як зазначає відомий еколог, керівник Національного екологічного центру України Сергій Таращук, під загрозою знищення опинився полоз лісовий або ескулапова змія. Керівний комітет Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція) 2003 року прийняв Рекомендацію №106 до урядів Австрії, Чеської республіки, Німеччини та України про вжиття особливих заходів для збереження цього виду плазунів. Також можуть бути знищені унікальні види рослин: вишня клокова, гвоздика бузька, мерінгія бузька (вона росте тільки на цій території і в разі затоплення взагалі зникне з лиця планети).


Щоліта на бузьких порогах тренується та відпочиває понад п'ять тисяч спортсменів та водних туристів з усієї України. Урочище Гард і Великий Гардовий поріг - це єдине місце в Україні з маршрутом особливо високої складності (3-4 категорії), де протягом двох третин року можуть тренуватися члени національних збірних із відповідних видів спорту. А на прямовисних скелях тут тренується збірна України зі скелелазiння.



Немає в ГОЕЛРО кiнця?


Замовники будівництва Ташлицької гідроакумулюючої електростанції - НАЕК «Енергоатом», Південноукраїнська АЕС. ТГАЕС має стати частиною так званого Південноукраїнського енергетичного комплексу-гіганта, замисленого в роки радянського максималізму, непридатного до умов ринку. Миколаївська обласна рада, якій нині підпорядковано Регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя», своїм рішенням від 17 березня 2006 р. усупереч забороні Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Міністерства культури і туризму України дала дозвіл на виведення зі складу парку частини земель у заплаві Південного Бугу та затоплення її водами Олександрівського водоймища. Втім процес будівництва ТГАЕС та затоплення Бузького Гарду є незаконним, так як тут порушуються три статті Конституції України, численні статті восьми законів України, статті Земельного та Водного кодексів України, положення шести міжнародних конвенцій, 3-х указів Президента України.


Наприкінці травня цього року на засіданні Кабінету Міністрів України відбулося пробне голосування щодо відведення земель регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» під затоплення, аби запустити Ташлицьку ГАЕС.


Категорично проти затоплення Гарду голосували віце-прем'єр-міністр В'ячеслав Кириленко, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, культури і туризму, у справах сім'ї, молоді та спорту. Однак 31 травня більшістю голосів Кабмін прийняв остаточне рішення - Гард затопити! Президія Національної академії наук України також погодилася на знищення унікальної пам'ятки природи й історії.


Ще 1 квітня 2006-го міністр палива та енергетики Іван Плачков та міністр економіки Арсеній Яценюк офіційно з'їздили до Миколаївської області. Поважна делегація оглянула Південноукраїнський енергокомплекс і провела нараду щодо стану справ з добудови Ташлицької ГАЕС. Вирішили до 29 червня 2006 року завершити роботи для введення в експлуатацію першого гідроагрегату станції. «Питання добудови і введення в експлуатацію даного об'єкта вже не обговорюється», - авторитетно заявили мiнiстри. А Арсеній Яценюк повідомив, що прибуток від експорту української електроенергії стане одним із головних джерел наповнення державного бюджету. Цікаво, що нараду прикрасив своєю присутністю міністр енергетики і електрифікації СРСР (1982-1993 рр.) Віталій Скляров, засновник будівництва Південноукраїнського енергокомплексу. «Аксакал» порадів, що «нова енергетична стратегія України до 2030 року, яка прийнята минулого місяця, продовжує план «ГОЕЛРО» двадцятих років минулого століття в енергетиці».



Альтернативна енергія


Ідея ТГАЕС така: воду з нижньої водойми за рахунок енергії Південноукраїнської АЕС подають насосами у верхню водойму, а в години «пік» - скидають назад, обертаючи турбіни і виробляючи «маневрову» енергію. Це ніби правильно, та є кілька «але». Скажімо, те, що ці станції розташовані на фундаментальному геологічному розломі (початок якого в активній зоні Вранча, де регулярно бувають землетруси), і рухи великої маси води (перепад висот близько 100 метрів) створюють ситуацію підвищеної сейсмічності. Є загроза радіоактивного забруднення вод Південного Бугу. Мета будівництва, зазначена в офіційних документах - зменшення перепадів напруги в пікові часи навантаження. Отож нова ГАЕС не вироблятиме додаткових кіловатів. Проект було розроблено майже півстоліття назад, він уже коштував Україні мільярди гривень, а у варіанті, дозволеному експертизою, ТГАЕС працюватиме (даватиме струм) лише 13 хвилин на добу.


Енергетики стверджують, що можна розглянути альтернативні варіанти, які дадуть змогу зберегти унікальні для України місця. Подейкують, що Київський інститут гідробіології ще 30 років тому підрахував: коли б на колишніх землях Київського, Канівського і Кременчуцького водосховищ посіяти траву, скосити і сіно спалити в топці, то електроенергії отримали б більше, ніж від ГЕС. Упродовж останнього десятиліття тисячі вчених і громадських діячів на різних рівнях доказують недоцільність розбудови ГАЕС в Україні. За час «ташлицької» епопеї з'явилися десятки нових варіантів вирішення проблеми «пікових» навантажень за рахунок «маневрових» потужностей - теплові елементи, турбогенератори, газотурбіни, вітро-, світло-, біоенергетика. Обладнання, закуплене для ТГАЕС десять років тому, наразі розтягнуто, понівечено. Вчені пропонують мільйони доларів США, які передбачено витратити на добудову ТГАЕС, направити на розвиток альтернативної енергетики.



Леонід ЧУПРІЙ, кандидат філософських наук,

ДОВІДКА «УМ»


Південноукраїнську АЕС побудували у 1970-ті роки. Далі планувалась побудова двох руслових водосховищ: Костянтинівського та Олександрівського, а також Ташлицької ГАЕС (проект її будівництва представлений у кінці 1980-х). У 1988 році зусиллями громадськості проект вдалося зупинити. У жовтні 1990 р. Миколаївська обласна Рада прийняла постанову «Про припинення будівництва Ташлицької ГАЕС». У 1991 р. Кабінет Міністрів України ввів мораторій на будівництво Ташлицької ГАЕС. У 1993 р. Міністерство екологічної безпеки України провело другу державну екологічну експертизу Ташлицької ГАЕС, котра встановила екологічну небезпеку та економічну необгрунтованість проекту.


У жовтні 1996 р. компанія «Енергоатом» отримала у власність «довгобудову» разом з атомною станцією. Після відміни мораторію відновлюється будівництво Ташлицької ГАЕС. У вересні 1997 р. у Миколаєві відбулися перші громадські слухання з приводу добудови Ташлицької ГАЕС. Провідні українські біологи проголосували за «неприпустимість продовження будівництва», яке «призведе до знищення унікальної екосистеми каньйона річки Південний Буг та історичних ландшафтів». Проект було відхилено.


У квітні 1999 р., незважаючи на протести, введена у промислову експлуатацію Олександрівська ГЕС. У червні 2002 р. уряд України затверджує «Проект завершення будівництва Ташлицької ГАЕС».



Оригінал знаходиться за адресою
http://www.umoloda.kiev.ua/number/698/208/25362/

Рік публікації - 2006.

Джерело -

Газета "Україна молода"

Щоденна інформаційно-політична газета "Україна молода" видається з 1991 року


Див. також:

ландшафтный парк "Гранітно-степове Побужжя"

Миколаївщина

Нижнє Побожжя

Південний Буг

Український кристалічний щит


07.2006
Теми, об'єкти: Миколаївщина, Північне Причорномор'я, Урочище Бузький Гард, ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя», Острів Гард, Південний Буг, Ташлик, Український кристалічний щит, Ташлицька ГАЕС