Подорож Україною
   

    Тут представлено текст публікації Півострів Європа
Автор -
Михайло БУБЛИК
Оригінал знаходиться за адресою
http://umoloda.kiev.ua/number/480/286/17383/
Рік публікації - 2005
Джерело - Газета "Україна молода"

Михайло БУБЛИК

Півострів Європа

Уявлення про Кам'янець-Подільський вперше я отримав у дитинстві. Завдяки книжці «Стара фортеця» і однойменному кінофільму (пізніше вийшов цілий телесеріал із тією ж назвою). Не беруся оцінювати художній рівень зазначених творів, але з них я виніс стійке переконання: місцеве населення наскрізь просякнуте духом марксизму-ленінізму і пролетарського інтернаціоналізму. До чого тут, власне, фортеця, збагнути було важко, а щодо самого міста, його історії, архітектури — повний нуль. Принаймні в пам'яті не відклалося нічого.


Альфа і Омега, початок і кінець


«Альфа» нашого проекту «Схід—Захід» була в Донбасі, продовження — в Івано-Франківську (див. «Де кордони для чужини», «УМ» від 21.07), а «омега» — у Кам'янці. Ця символічна давньогрецька літера згадалася, коли побачив план Кам'янця. Смотрич, який тече з півночі на південь, у нижній своїй течії робить карколомний акробатичний трюк: круто повертає мало не на північ, робить петлю (майже мертву) — і далі знову тече собі, наче нічого й не сталося. Праві береги сходяться до відстані в якихось тридцять метрів. На мапі — точнісінька омега. От усередині цієї останньої букви грецького альфабету, практично на острові, й розвивався Кам'янець протягом чи то шести, чи семи повнокровних століть, і тільки десь наприкінці XVIII почав виходити за межі острова.

Бiля перешийка «омеги» і стоїть ота Стара фортеця (в путівниках її називають «Старий Замок»), захищаючи місто із заходу. Із усіх інших боків його захищає величний каньйон глибиною від 30 до 60 метрів. З військової точки зору , така фортифікаційна система робить місто неприступним, і в історії зафіксовано всього два чи три випадки облоги Кам'янця, які завершилися вдало. Але дана мілітарна подробиця не зовсім вписується у контекст нашого проекту. Ми ж, нагадаю, вирушили з дещо утопічною метою —примирити Схід і Захід. Інша річ — топографія...

— Можу сказати одне: ви в дуже правильному місці перебуваєте, — привітав нас мер міста Олександр Мазурчак. — Кам'янець-Подільський є дуже показовим містом єдності — міжнаціональної, народної, української. Ось оцей острів — це і є старе місто. Тут з XIV століття жили українці, поляки, вірмени, євреї. Тут були навіть три різних магістрати: польський, вірменський і руський. І всі розуміли: воювати один проти одного неможливо. Тому що як тільки один підпалив хату другого — згорить відразу все місто. І це виховало таку терпимість, яка ще досi відчувається. На генетичному рівні.

За два дні перевірити справедливість слів голови, звичайно, неможливо, але залишилося стійке відчуття, що люди тут терпимі не з європейської коректності (що до певної міри спостерігається в Галичині), а тому, що такими народилися.

«Населення стабільне, міграції нема», — запевнив Олександр Володимирович у відповідь на моє стандартне запитання напівкочовика. Я, мабуть, теж звідси б нікуди не мігрував. Тільки сюди. Нам довелося розмовляти з українцями, росіянами, поляками, вірменами. Навіть з однією мордовкою — жодного натяку на міжетнічні, мовні чи ще якісь проблеми. І ніяких «здєсь» —тільки «у нас». Навіть у розмові з німцем. «Автентичним», як сказали б галичани. Генеральний директор «Преттль Кабель Україна» Андреас Цинн родом із Дрездена.

— Я 8 років живу в Україні. Мені люди подобаються, країна подобається, і взагалі, я почуваюся тут краще, ніж удома. Тому що тут люди не хитріші за мене. Вони хитрі, західні українці, але я їх розкусив. Розумієте, українська нація ще трохи пригнічена, але вона така багата, така людяна, така культурна... Я в Німеччині не можу, коли в мене там підлеглі, просто так посидіти на рибалці чи на шашлику. Знаєш: ти шеф — я підлеглий. А тут, в Україні, — прийду з ними, просто, як мужики, посидимо, горілки вип'ємо, пива, шашлик зробимо... У нас, у Німеччині, люди можуть тобі посміхатися, можуть усе добре робити, але душу тобі не віддадуть.

— Ви одружені?

— У мене дружина українка. Із Запоріжжя.

— А діти?

— Двоє.

— Німці чи українці?

Андреас від несподіванки розсміявся: «Я не знаю...»


Магдебург-на-Смотричі


Ще одна аналогія з Грецією: Збруч — це якийсь український Стікс. До Збруча (для луганчан, мабуть, — після?) у кожному селі стоїть церква, на в'їзді — капличка. Після «Стіксу», аж до самого Кам'янця — жодної сільської церкви. Гадаю, справа не в атеїзмі подолян, а у відсутності громади. По той бік Збруча церкви відбудовують громади — сільські, міські. По цей — влада або якісь скоробагатьки з депутатськими претензіями. Галичани мене запевняли, що їхній народ у такі церкви просто не піде. У нас ідуть, але чи вірять?.. Як у Кам'янці — судити не беруся, до того ж, тут збереглося чимало храмів старої доби, і міська влада потурбувалася, аби жодна конфесія не залишилася без даху над головою. Причому полякам передано аж три їхніх костели: з благословіння Івана-Павла ІІ тут створено дієцезію і живе католицький єпископ (біскуп).

У Кам'янці-Подільському є потужний грунт для відновлення громадянського суспільства. Це — Магдебурзьке право, яке місто отримало на 125 років раніше за Київ. Мало того, воно ним дуже вправно користувалося цілих півтисячоліття. Мені здається, сам факт існування на теренах України вільних міст фатально недооцінюється. Січ Січчю, але ж — «міське повітря робить вільним». Тут була присутня Європа без будь-яких поблажливо-ввічливих «майже». Включно з європейським рівнем заможності городян. А враховуючи чарівну подільську природу і багатющі чорноземи — може, й вище тодішнього середньоєвропейського.

Непрямо про це може свідчити чимала архітектурна спадщина, у тому числі й тих століть, що в Європі вважаються добою розквіту місцевого самоврядування. Загалом тут, після усіх воєн ХХ століття (особливо антирелігійних), збереглося 140 пам'яток архітектури. Більше — тільки у Львові. І це не якісь там мазанки, де проїздом зупинялися полководці середньої руки: могутні міські брами й башти з рештками мурів (не плутати з реконструйованим Старим замком), готичний кафедральний костьол Петра і Павла, монастирі домініканців, тринітаріїв, францисканців. Православні собори й величні руїни вірменського собору. Просто будинки заможних міщан. А ще — власний... кат.

Мати власного ката в місті вважалося вельми престижним, але дуже дорогим задоволенням. Кам'янець-Подільський міг його собі дозволити, а коли в сусідів виникала потреба — позичали «фахівця» під велику заставу. Переважно грошову, але одного разу джерела зафіксували факт передачі Чортковом (нині — Тернопільська область) у заставу власного... «мера».

У кам'янецькій Ратуші нинішня міська влада залишила за собою лише одну залу, оздоблену точно за середньовічними європейськими зразками, решта віддана музею. Зокрема, в підземеллі — музей старовинного судочинства.

На мене враження справили не катівські знаряддя і не «закривавлені» муляжі ката і його «клієнтів», а сувора регламентація самої процедури дізнання. Виявляється, при кожному допиті, окрім, так би мовити, «юристів», мав бути присутнім і лікар. Тортури дозволяли лише до першої крові або до вивихнутого суглобу. Після того лікар припиняв процес, вправляв суглоб (або зупиняв кровотечу) — і страждальця доправляли в камеру. Якщо слідство не могло отримати потрібних свідчень, підозрюваного відпускали. Утім без права на матеріальну компенсацію...


Прем'єр із підземелля


Аж до другої половини вже позаминулого століття у Старе місто можна було потрапити по єдиному мосту — Замковому. Він прокладений над отим перешийком, де Смотрич починає й закінчує писати «омегу». Сьогодні він більше схожий на дамбу, але місцеві дослідники розкопали (в прямому й переносному сенсі), що в основі його — п'ятиаркова конструкція дуже давніх часів. Дехто вважає — давньоримських. На Колоні Траяна в Римі (зведена на честь перемоги над даками) є зображення мосту. Вважалося, що це міст через Дунай, однак Дунай у Дакії (сьогодні — Румунія) надто широкий, аби вистачило всього шести опор. А от для Смотрича — саме те. Тим більше існує безліч непрямих доказів присутності в цій місцевості давньоримських легіонів.

Із цією теорією пов'язана легенда новітньої доби (хоча наші друзі запевняють, буцімто особисто знайомі з головним героєм). Як відомо, Віктор Ющенко дуже цікавиться українськими древностями, і коли (ще в ранзі Прем'єра) відвідав Кам'янець, його серце не могло не стріпонутися від звістки про давньоримську пам'ятку. Він зажадав побачити її на власні очі, але для цього треба було знімати асфальт на проїжджій частині. Аби не заважати людям і машинам, Віктор Андрійович відправився на зустріч з історією вночі. А в цей час із Підзамче в напрямку своєї оселі вирушив один кам'янчанин... Інтелігент загалом, він у даному конкретному випадку «прийняв на груди» достатній обсяг рідини, після якої світ сприймається не зовсім адекватно. Отож він ступає на міст — аж раптом земля розверзається, з пекельного отвору б'є нестерпне світло, і перед ним, на відстані витягнутої руки, постає Прем'єр-міністр його країни. Якого він і в столиці міг побачити хіба що за тонованим склом урядового «Мерседеса», що летить зі швидкістю винищувача. А тут — у маленькому містечку, навіть не в обласному центрі...

...«Дах» на місце впалому в ступор запізнілому пішоходу ставили з допомогою ну дуже сильнодіючих ін'єкцій. Забув запитати, «зав'язав» він після такого інцеденту чи навпаки. Принаймні на популярності Ющенка ця легенда негативно не відбилася — місто проголосувало за нього майже на 90 відсотків.


* * *


1672-й був саме тим рідкісним роком, коли Кам'янець-Подільський взяли після правильної облоги турки (не без допомоги Петра Дорошенка). Турки по собі залишили частково реконструйовану фортецю, укріплений Замковий міст і мінарет поруч із костелом Петра і Павла, який вони перетворили в мечеть. Костьолу повернули його конфесійне призначення, але мінарет ніхто не чіпав. Правда, поляки прикрасили його статуєю Діви Марії. І це не викликало обурення ні в католиків, ні у православних, ні навіть у вірмен. Уже більше трьохсот років стоїть. Чим не модель для примирення українців. Ми ж не басурмани...



Оригінал знаходиться за адресою
http://umoloda.kiev.ua/number/480/286/17383/

Рік публікації - 2005.

Джерело -

Газета "Україна молода"

Щоденна інформаційно-політична газета "Україна молода" видається з 1991 року


Див. також:

Замковий міст

Кам'янець-Подільський

Кафедральний костел Св.Петра і Павла

Поділля

Смотрич

Стара фортеця у Кам'янець-Подільському

Хмельниччина


07.2006
Теми, об'єкти: Кам'янець-Подільський, Смотрич, Стара фортеця, Ратуша, Замковий міст, костел Петра і Павла, мінарет