Подорож Україною
 
   

    Тут представлено текст публікації Місто щасливих людей
Автор -
Вiктор МЕЛЬНИК
Оригінал знаходиться за адресою
http://umoloda.kiev.ua/number/482/286/17481/
Рік публікації - 2005
Джерело - Газета "Україна молода"

Вiктор МЕЛЬНИК

Місто щасливих людей

04.08.2005


На батьківщину Діонісія й Борисфеніта — за 5 гривень. Мандрівка Ольвією



В імені цього античного міста, заснованого дві з половиною тисячі років тому на правому березі Бузького лиману, є щось нездоланно магічне. Бо інакше як пояснити дражливо-пекучий інтерес до нього наших сучасників, який, здається, набагато випереджає цікавість до не менш відомих давньогрецьких колоній українського Півдня — Пантікапея, Керкінітіди, Херсонеса Таврійського, Тіри?


Поміж причорноморських полісів Ольвія настільки вирізнялася миролюбним характером і високою культурою, що в пору розквіту лідирувала в усьому регіоні. Та й після кількох періодів занепаду і варварських розграбувань колишні городяни вперто повертались на батьківщину і вкотре відроджували свою маленьку державу, аж поки геополітичні зміни таки не відсунули її на узбіччя історії. Їх теж, очевидно, вела магія імені, адже «олбіо» мовою еллінів — «щастя», «олбіеполіс» — «щасливе місто». Щасливе стародавнє місто Ольвія.


Квиток у сиву давнину коштує п'ять гривень. Розраховуюся з водієм, і за чверть години потріпаний дорогами ЛАЗ видирається з переплетіння миколаївських вулиць і котиться берегом лиману до села Парутіне Очаківського району. Ще чверть години ходу від автостанції — і я за південною околицею, де в оточенні глибоких балок розкинулося колишнє Місто щастя, яке нині офіційно називається Національним історико-археологічним заповідником «Ольвія».


Навіть коли місто покинув останній ольвіополіт, а під ударами негоди, під буйством всепроникних рослин поволі стали руйнуватися будинки і захисні мури, кришитися численні скульптури, йому все одно пощастило: у пізніші віки тут не виникло нового великого поселення, мешканці якого розтягнули б архітектурні залишки на новий будівельний матеріал, як це трапилося, наприклад, з Пантікапеєм (Керчю). «Допоміг» збереженню пам'яток і Південний Буг, надійно заховавши під плесом гавань і нижнє місто, так що підводних археологів чекає неозоре поле відкриттів.


Перші наукові дослідження Ольвії датуються ще XVIII століттям, а систематичні планові розкопки тривають понад сто років. Ученим вдалося грунтовно вивчити найголовніші місця, навколо яких зосереджувалося життя полісу: головну площу — агору, територію храмового комплексу — теменос, визначити головну вулицю, планування будинків і кварталів. Нині роботи ведуться на місцях пізньої забудови, коли місто входило до складу Римської імперії, і в ньому стояв військовий гарнізон. Тож коли екскурсантам можна вільно гуляти майже по всій площині міста (а вона чимала — в кращі часи тут жило до 20 тисяч осіб), оглядати музей з археологічними експонатами і навіть спускатися в чудово збережені підземні склепи-поховання, то до сучасних розкопок їм наближатися заборонено — потрібен спеціальний дозвіл. Тож нічого дивного, що на підступах до римської частини Ольвії мене зупинив охоронець, який обходив заповідник зі службовою собакою: «У вас є перепустка?» Після ближчого знайомства далі ми пішли вдвох, і працівник охоронної фірми «Щит-Південь» Юрій Душок, який відмінно знає довірену територію, виявився чудовим неформальним гідом.


За минуле десятиліття громадськість не раз била на сполох, привертаючи увагу до масштабів пограбування історичних пам'яток так званими «чорними археологами». Ольвія була одним із найбільш ласих шматочків саме через добру збереженість. Скарбошукачі доходили до того, що навіть приганяли на її територію бульдозери та екскаватори, щоб зняти верхній шар грунту і поживитися знахідками (окремі предмети, — скажімо, найрідкісніші античні монети — на чорному ринку можна продати колекціонерам за чималі гроші: до десяти тисяч доларів за один екземпляр). Працівники заповідника були безсилими перед нахабством грабіжників, нерідко озброєних. Три роки тому ситуація радикально змінилась, коли захистом цінностей зайнялась професійна охоронна фірма. Із трьох стаціонарних постів чудово проглядається територія, охоронці мають між собою радіозв'язок, службових собак. І все ж слід щомиті бути напоготові.


Спиняємось на південному кінці міста, де збігає донизу схил Заячої балки. Потойбіч улоговини — ольвійський некрополь, місце поховань. На тлі горизонту над некрополем забовваніли три людські постаті, і Юрій напружується. Затим дістає радіостанцію, викликає третій пост і попереджує про підозрілих візитерів — некрополь теж входить до охоронної зони, адже там зараз працюють археологи. Чекаємо, щоб на другому боці з'явився колега Юрія і підійшов до непроханих гостей, і потім повертаємось на головну вулицю Ольвії. «І так цілими днями. Буває, що й не присяду», — звично махає рукою новий знайомий.


Напевно, охорона потрібна буде ще довго, адже пройде не одне десятиліття, поки археологічна скарбниця Ольвії віддасть науковцям усі матеріальні й духовні цінності. Бо хоч в основних рисах історія міста висвітлена і тісно ув'язана зі всією історією античного світу, кількість білих плям у ній незліченна — нам радше відомі лише окремі уривки міського «літопису», аніж його системний виклад. Але навіть ті нечисленні вибиті на камені тексти декретів, епіграм та інших написів (де цілісні, а де у вигляді фрагментів), які потрапили до рук археологів в Ольвії, письмові джерела з інших грецьких міст дозволяють заглянути в душі ольвіополітів і познайомитися з деякими шанованими городянами, які уславились не лише на берегах Бузького лиману чи навіть Понту Евксінського. Вони здобули справжнє визнання в метрополії, і через тисячоліття їхні праці повернулись на малу батьківщину вже в перекладах з давньогрецької на слов'янські мови!


Збереглись відомості про те, що уродженцем Ольвії був поет Діонісій, який у II ст. до н. е. переїхав до Мілету, а згодом оселився у Елладі, в Мітіленах.


В Ольвії в родині торговця рибою народився і один з чільних представників філософської школи кініків Біон Борисфеніт (III ст. до н. е.), про якого залишив цікаву розповідь Діоген Лаертський. Виявляється, за крадіжки сім'ю Біона продали в рабство, а сам майбутній мислитель став рабом освіченого чоловіка, який і зацікавив його філософією. Після смерті господаря Біон перебрався до Афін, де добився великих успіхів у мудрих промовах.


Нашим земляком, як з'ясовується із джерел, був історик і софіст Посідоній Ольвіополіт, який другу половину життя прожив у грецькій столиці і залишив після себе кілька історичних праць. На жаль, до нас дійшли тільки їхні назви, серед яких привертає увагу «Історія Таврики».


Як показує аналіз ольвійських текстів, місто жило напруженим інтелектуальним та культурним життям, освічені ольвіополіти були знайомі з передовою тогочасною думкою. Надзвичайно високо тут цінували Гомера, поеми якого не тільки знали напам'ять, а й — нечувана для інших культур річ! — творця «Іліади» та «Одіссеї» возвеличили до рангу бога, створили його культ і збудували храм.


Ольвія мала власний театр (археологічні сліди цієї споруди досі не знайдені, але письмові джерела свідчать про його існування), в якому ставили п'єси античних класиків.


Залишились письмові документи і про видатних місцевих діячів — щедрого Протогена, який виручав городян зі скрути широкою благодійністю, не раз рятував їх від голоду та з власних коштів виплачував данину варварам; Нікерата, який здійснював миротворчу місію в Херсонесі; скіфського царя Скілура, котрий часто бував у Ольвії...


Звісно, не можна стверджувати, що всі жителі «Щасливого міста» конче були щасливими людьми. Але погодьтеся: який прекрасний, по-античному елегантний замисел! Уже те, що в топоніміку елліни заклали слово, таке важливе для кожного, вочевидь, свідчить про непереборне бажання магічно запрограмувати своє життя саме на щастя. А вважати себе щасливим — майже те саме, що бути ним.



Оригінал знаходиться за адресою
http://umoloda.kiev.ua/number/482/286/17481/

Рік публікації - 2005.

Джерело -

Газета "Україна молода"

Щоденна інформаційно-політична газета "Україна молода" видається з 1991 року


Див. також:

Бужський лиман

Історико-археологічний заповідник "Ольвія"


07.2006
Теми, об'єкти: Ольвія, Бузький лиман, село Парутіне Очаківського району, Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія»