Подорож Україною
   

    Тут представлено текст публікації ПРИМХЛИВА БЛИЗНИЦЯ квітень 2003
Автор -
Юрко Гудима
Оригінал знаходиться за адресою
http://www.karpaty.com.ua/?chapter=17&item=260
Рік публікації - 2003
Джерело - Українські Карпати

Юрко Гудима

ПРИМХЛИВА БЛИЗНИЦЯ квітень 2003

Ліричний відступ (нетерплячим не читати). Сходити на Близницю я задумав ще в серпні під час сольника Шешул - Петрос. Почав крапати дощик, я на мить застиг на квасівському схилі, зачудувавшись красою цього карпатського ісполіна. Але втілити мрію вдалося тільки тепер, коли ця велична гора була вкрита мільярдами кубометрів сяючого снігу.


Кроки добирання:


устя р. Тростянець - кошара - тур - траверс - пам'ятник - вершина Малої Близниці. Довжина маршруту - 8,2 км, 1,4 км вертикалі. Середня крутизна підйому - 17о. Час з рюкзаками 20 кг - 7 год., назад - 2 год. Температура повітря +10°... -3° C.


Кажуть розумні люди, як не був на горі літом, сам зимою туди не пхайся. Був я там двічі, але кайфувати від ночівлі на вершині самому, а потім 6 годин маринуватись в дизелі з сором'язливими гуцулками особливої охоти не було. Тому зовсім невипадково, що до Квасів нас з Василем Бучком підвезли на авті. Аксакали Довгий і Кабан та пацак Плішко (див. Ґорґанські хроніки) їхали покоряти Попа Мармурового і запрошували нас з собою. Останні сумніви стосовно Близниці розтанули, як тільки ми вздріли її з Яблуницького перевалу. По десятій були в Квасах.


Маленька ремарка по добиранню:


На автотранспорті треба пантрувати правий поворот після двох залізничних тунелів і таблички "Кваси". Поїзд же там зупинити проблематично (а якщо все-таки вдасться, то прийдеться форсувати річку, штрика-то на другім боці). Скорше всього, що від станції доведеться автодорогою добрий кілометр вертатися назад. Сходження починається від повороту дороги при усті р. Тростянець (зелений дерев'яний вказівник "Рахівське лісництво"; металева труба, яка йде над річкою паралельно мосту; укріплені МНС і сіткою кам'яні каскади річки; майже навпроти долина Красиленки, яка витікає від біостаціонара під Шешулом; круглий бетонний колодязь справа від дороги, сріблясті весільні бантікі, пов'язані на деревах). Дорога прямує на захід і метрів 250 йде догори берегом річки. По закінченні того маленького підйому буде роздоріжжя, від якого йдеться праворуч повз свіжозбудовану продуктову крамницю синьо-зеленого кольору. Є пиво, але без морозива. Через сто метрів ходу в північному напрямку знову буде роздоріжжя. Йти треба ліворуч через дерев'яний мостик (напрям - пн.зх). Далі тракторною дорогою треба йти весь час догори, ніде не звертати, часами повз хутори і левади. Опісля - тимчасова халява: дорога полого йде якийсь час по верху маленького вододілу, що розділяє долини Тростянця і неназваного потоку по правий вібрам. Через 2,5 км від автотраси (година ходу, 300 м перепад) дорога нарешті завертає в ліс і двома закосами через 1 км (400 м перепад) виводить до кошар. Тут почався стабільний сніг, з рюкзаками провалювалися рідко і не глибше коліна. Літом той серпантин конче треба різати, а наразі та "боткінська тропа" заникана глибоко під снігом. Від автотраси до кошар йшли дві години. Вище кошар є хрест, а далі пензлірен полониною Браїлка аж до великого камінного тура майже 2 км (450 м перепад). Тур стоїть на роздоріжжі зі стежкою, яка веде з полонини Бубуліка (щоб не блуканути). Трохи вище вліво у вигляді стежки відходить траверс (він довго і нудно огинає всі відроги хребта Близниць, але влітку при ньому багато джерел).


Ми прямуємо догори, далі я вже не ходив. Вершину видно добре, тим не менше до неї ще гребти. Чітко видно гірлянди карнизів по всій довжині урвищ Близниці. Гм, схожа вона на віддзеркалений П.І.М. Перед останнім тягуном на вершину при урвищі з карнізами стоїть пам'ятник чотирьом туристам, які в 1990 р. тут зірвалися та/або замерзли. Могила справляє враження, тримаємось подалі від краю прірви. Василь бачить в Близницях Віатау, і мені за відрогом ввижається дикий сван з вінтарьом. Від траверса до вершини 3 км і 300 м вертикалі. Сніг мокрий, сонце шмалить на фоні блакитного неба нещадно. Весна. Звідси, з висоти 1700 м, вже повністю видно Петрос, Шешули (а ці два взагалі схожі на Ельбрус, біостаціонар косить під "бочки", полонина Шешул - великий лавовий потік), трохи далі вся Чорногора з П.І.Ч. (а з нього Близницю теж непогано видно), рахівський відріг Свидовця від Терентина до Переслупа, видно Апецьку, фантастичну гору-ґіґант Фаркау; хребет П.І.М. звідси має, як зауважує Василь, просто памірські контури - настільки різко він контрастує з долиною Білої Тиси. А Петрос М взагалі урвистий. Говерлу стало видно тільки з самої вершини: її дуже вдало маскує братчик Петрик. На вершині класно, вітру майже немає, стало нарешті видно весь Свидовець і Велику Близницю. На останній горі тріангуляр так обдуло снігом, що звідси він нагадує пересувний медсанбат. Сонце ще високо, ми розклали намет і вмазали коньяку за успіх (хай гикається тим місцевим внизу, що передрікали нам поразку і сніг по груди). Їда в нас - сухий пайок: сало, хліб, родзинки, арахіс і снігова вода. Поїли, попили, але, як-не-як, теплого хочеться. На основі досвіду водовибування на Високій у травні 2002 р. споруджуємо з Васьком міні-примус. Перевернута казанкова частина "Менашки" служить плитою, кришка - посудом. На трьох кусках сухого спирту вода закипає на цій висоті за 15 хв. Кочегарим, сидячи в наметі, "примус" - в коридорі дістає добру тягу знадвору. Чай - сила, навіть, якщо недозаварився. Дуже я розстроївся, коли виявив, розвалившись в наметі, що пропав мобільний зв'язок. З'явився він тільки ззовні, і то біля карнізу. Видно дюраль намету наводки робить. Передавач, очевидно, Яблуницький. Вдалося також спіймати пару румунських і угорських операторів. З Кумами і Аксакалами зв'язок встановити так і не вдалося. А всі решта в душі були з нами. Зв'язалися з Карабіном та Іваськевичем, відомими в певних колах екстреманів, які зажигали на Драгобраті. Попередньо було домовлено зустрітись вранці на Великій Близниці, якщо вилізуть. Карабін ще питав, чи великі карнізи, аби спустити парочку, а потім запрошував нас до себе (потім стало відомо, що вони зранку таки полізли на В.Б., і хтось там з неї навіть на дошці спускався...). Зустрітись не судилося. Бо зранку була.... війна, та нє, лише армаґґедон.


Ревучий під 120 дБ повітряний вихор при морозі -3о ніяк не давав заснути, хоча намет практично не продувався. Під ранок спати стало абсолютно нереально: вітер вже забив вщухати, не допомогла навіть малосонна ніч в потязі і виснажливий перехід. З першими іскрами світанку ми почали обдумувати план втечі з цього пекла. Надія на сонце і на частину відкладених на ранок знімок вмерла, як тільки я вибгав носа в довколишнє молоко. Дуже підступно підкралася думка покинути намета тут напризволяще, бо як його при такому вітрі складати, уявлялося важкувато. Взагалі "весело" йому перша нічка дається, подумав я, дивлячись на дюралеві дуги, які спорадично "присідали" під ураганом. Але вони ґонорові дуги, і кожен раз вперто виструнчувались, коли порив стихав. При такому вітрі намет як-не-як витримує вагу одного нашого наплечника на кожен свій м2. Як добребуло всі розтяжки разом з палками зацементувати замерзаючим мокрим снігом. Зранку правда добре кофлахами довелося помахати, щоб розбурити весь намет. Кашкаташ, одним словом.


Склалися ми досить швидко, збирались в наметі, потім добре продумували порядок його складання, аби не втратити чогось на вітрі. О десятій вибігли на спуск. Сліди наші не задуло, і слава Богу, бо йти по розписаних Аз абсолютно не хотілося, особливо, коли нарватись на карніз вистачало 20 метрів. Вітер на схилі був ще сильніший, нашу зчеплену пару іноді добряче шарпало по підмерзлому за ніч насті. Ближче до тура туман розійшовся, з'явилось сонце, і стало видно, з якою карколомною швидкістю вітер переганяє клапті пелени через хребет. До кошар ми добігли за годину, в той час як догори той кавалок пішов за чотири. От шо значить вітер в плечі. Серед 20-ти халабудок стаї швидко відшукали хату з трубою і там засіли на обід. Поспішати було особливо нічого, так як прийшла есемеска про перенесення зустрічі з Аксакалами на дві години. Топити всю пічку на один чай Василя я відрадив: дрів було на одну ходку, а в нас спирт ще з гори не вийшов. Хібарка робоча, гречка під стелею, під столом батарея тари з-під психотропів, на столі свіжа недоїджена згущівка (яку її порішив до чаю) і свічка. Ґлянц. Можна було тут завалитися спати, але краще це робити коло траси на випадок, якщо Аксакалам буде також вітер в спину.


Морозу в лісі очевидно не було, сніг ще більше розмерзся, зворотньою дорогою провалювалися частіше. Стежку постійно перетинали заячі і вовчі сліди, а Василю поталанило розгледіти десь навіть лисичі та косулині.


Коло устя, як і обіцяно, почав крапати мікродощик, видно екк'ювезер замовив, аби не впасти в очах юзерів остаточно. Поки Славка не видно, ми миємось, перепаковуємось і доїдаємо харчі. Після того, як всі порєдні гуцулки закінчились і з нами перевітались всі прохожі, починаємо оцінювати автостопні можливості магістралі. Машини йдуть часто, багато порожніх бусів. Шанси вони завжди є. Невдовзі під'їхали Аксакали, ми повантажились і рушили. Дорогою поруч із давновідомими зустрічаються також маршрутки "Верховина - Ворохта", "Надвірна - Ворохта".... А як би файно дивилася на їх бортах соціальна реклама "Смерть рахівському дизелю"...


На потяг в Тернополі ми встигли хвилина в хвилину. Ґранд мерсі Шатуну Шумахєровичу Довгому. Файно прошвирнулися. Оце по-нашому!




Публікація приведена без фото.



Оригінал знаходиться за адресою
http://www.karpaty.com.ua/?chapter=17&item=260

Рік публікації - 2003.

Джерело -

Українські Карпати

Першочерговим завданням цього проекту є відродження і розвиток Українських Карпат як туристичного регіону та розвиток активного відпочинку у регіоні.


Див. також:

Близниця (1881)

Карпати


07.2006
Теми, об'єкти: Карпати, Близниця