Подорож Україною
 
   

    Тут представлено текст публікації Дві перлини Чернігівщини
Автор -
Людмила Таран
Оригінал знаходиться за адресою
http://www.vechirka.kiev.ua/article.php?id_article...
Рік публікації - 2006
Джерело - газета Вечірній Київ

Людмила Таран

Дві перлини Чернігівщини

Що знаємо про Любеч, одне з найдавніших міст України? Це був могутній політичний, економічний, торговий і культурний форпост на півночі Київської Русі.



Дихає старовина


Коли поставила собі запитання (див. початок матеріалу), то відповідь була: майже нічого не знаю. Тільки й того, що «чула дзвін». Отож, узялася за довідники. І при нагоді подалась у відрядження на благословенну Чернігівщину.

Півтори години їзди з Києва до Чернігова (на маршрутці) і тут-таки пересідаю на автобус до Любеча. Маршрут виявився «кружка»: через Славутич і Неданчичі. Зате побачила, як поживає нині чернігівське Полісся на прикордонні з Білоруссю по фарватеру Дніпра. Ліси і луки вздовж шосе, на яких – море лікарських трав: дивина, синюха, іван-чай. Дороги – місцями стерпно, місцями – ніби їдеш на возі: підкидає на вибоїнах.

Зупинка в прикордонній заставі «Неданчичі». Аж ось і сам Любеч, із наближенням до якого завмирає серце. Воно завмирало ще тоді, коли читала в «Історії міст і сіл» про це місто. Воно таке давнє, що випромінює особливу ауру. Тут відкрито поселення з епохи неоліту, бронзи, раннього заліза і давні слов’янські. Із Замкової гори Любеча відкривається неозора панорама лісів, луків, заплав Дніпра: сама природа створила умови для розселення людей. Уперше про Любеч ідеться в давньоруських літописах від 882 р., коли ним оволодів князь Олег. Місто як значний торговий центр згадує й візантійський імператор Костянтин Багрянородний. Із Любечем пов’язують походження великого київського князя Володимира Святославича. Його дід – Малк Любечанин, батько Малуші, матері Володимира.

1016 року поблизу Любеча відбулася битва між військами братів туровського князя Святополка (Окаянного) і новгородського князя Ярослава, що пізніше став відомий як Ярослав Мудрий. Святополк наказав убити братів Бориса і Гліба. Ярослав розгромив його військо. Чи була це боротьба за справедливість? Святополк хотів заволодіти всією спадщиною батька – Володимира Святославича.

Аби протистояти міжусобицям, саме в Любечі 1097 року відбувся перший з’їзд давньоруських князів. Князі – великий київський Святополк Ізяславич, переяславський Володимир Мономах, смоленський Давид Святославич, чернігівський Олег Святославич, володимир-волинський Давид Ігоревич, теребовлянський Василько Ростиславич – домовилися про припинення воєн і проголосили принцип, за яким кожен князь мав володіти успадкованими землями і не зазіхати на володіння інших князів. Та міжусобиці тривали.

Саме з Любеча походить Антоній Печерський. Я побувала в його печері в лісі на краю Любеча. Йдеш туди з тремтінням душі. У Любечі була пристань для кораблів і майстерня, де їх виготовляли в урочищі Кораблищі.

Зійшла на Замкову гору, де було знамените укріплення, що його в 60-х роках ХХ сторіччя досліджував академік Рибаков. Любеч – чи не з найбагатших міст Подніпров’я, про яке знали і стародавні греки, і Візантія. Розкопки виявили прикраси, скарби візантійських та арабських монет: отже, процвітала торгівля. 1997 р. на горі встановили пам’ятник до 900-ліття Любецького з’їзду князів. Варто приїхати туди бодай через те відчуття вічності й минущості, надзвичайну панораму української природи, що розгортається перед зором.



Проти безпам’ятства і руїни


У селищній раді – фотографії пам’ятних місць Любеча. Голова ради Борис Стрельцов люб’язно показав їх: руїни кам’яниці Полуботка, колишній каретний двір графа Милорадовича, який з 1780 р. володів містом, Святопреображенську церкву (1817). Борис Михайлович не просто закоханий у Любеч, у якому мешкає вже 30 літ, а й послідовно дбає про збереження давньої пам’ятки нашої історії. Наступного дня він якраз збирався передати клопотання до Секретаріату Президента щодо історико-археологічного заповідника в Любечі. Своїм розпорядженням від 23 серпня 2002 р. Чернігівська обладміністрація дала згоду на створення в місті філіалу архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Та все це досі на папері. Брак державних інвестицій обернеться безпам’ятством і руїною. Борис Стрельцов показав приміщення колишнього райкому, що нині стоїть пусткою, де можна облаштувати готель. Дорога до Чернігова через Кувечичі більш-менш упорядкована. З Києва добре було б налагодити туристичний маршрут через відомі Козелець і Лемеші. Чернігівщина – унікальний край історичних пам’яток, і Любеч рідкісною перлиною засяяв би в цій скарбниці.



Седнів


Це селище відоме всім українським художникам. Сорок років тому тут було відкрито Будинок творчості Спілки художників України. За традицією, групи митців працювали тут на пленері й згодом влаштовували виставки в Києві, що ставали подією культурного життя столиці. Нещодавно НСХУ випустила каталог Седневських пленерів «Стоїть гора високая...»

Колись художники працювали тут будь-якої пори року, а нині – лиш улітку. Це – улюблене місце славетної Тетяни Яблонської, якій цьогоріч тут відкрили пам’ятник.

Ченці й художники завжди обирали унікальні за красою місцини. Седнів – пам’ятка історії, культури та природи. Тут у 1846 і 1847 рр. у родовому маєтку братів Лизогубів (належали до старовинного козацько-старшинського роду) перебував Тарас Шевченко. У Седневі він створив портрети братів та кілька малюнків із краєвидами, написав поему «Відьма». Досі атмосфера в містечку романтична, час ніби зупинився. Коли сиділа над Сновом чи в білій альтанці Глібова, споглядала смарагдові краєвиди, відчувала, як тиша і спокій виповнюють єство. Хто тікає від суєти міста і прагне наситити зір безмежжям, той може знайти прихисток у гостинному будинку творчості – як мовиться, без проблем. Щоправда, він потребує капітального ремонту, адміністрація підтримує його життєдіяльність із останніх сил і копійок. Художники – не бізнесмени, горілчаних чи нафтопереробних заводів не мають. А от спонсорів потребують. Тут побував не один «жених», який сватав «красну дівку» – але з тим, аби згодом зовсім позбутися її. Тобто, привласнити мальовниче унікальне місце: поряд – колишня садиба Лизогубів у закладеному ними парку. Нині його 22 гектари – пам’ятка природно-заповідного фонду України. Саме там збереглася липа Шевченка, садибний будинок Лизогубів, поряд – їхня кам’яниця, відбудована «Чернігівобленерго» до 10-річчя незалежності. До речі, зробити б там музей: кам’яниця стоїть замкнена – вхід «тільки для своїх»? Лизогубам належала і Воскресенська церква в стилі українського бароко. Неподалік реставрують дерев’яну Юріївську (Георгіївську) церкву (1747). До речі, в ній знімався фільм «Вій». Скрізь – вказівники, розчищені доріжки в парку. Намагаються затримати пам’ять.

Пагорби, доли, річка, луги, чебрецево-м’ятне повітря: Седнів – рай не лише для художників. Словом, ще одна перлина – за 25 кілометрів від Чернігова.


22 липня 2006 року



Оригінал знаходиться за адресою
http://www.vechirka.kiev.ua/article.php?id_article...

Рік публікації - 2006.

Джерело -

газета Вечірній Київ

"Вечірній Київ" - газета для усіх поколінь. Виходить з вівторка по суботу українською мовою.


Див. також:

Георгіївська церква

Кам'яниця Полуботка

Любеч

Пам’ятник до 900-ліття Любецького з’їзду князів

Полісся

Садиба Лизогуба

Седнів

Спасо-Преображенська церква

Чернігівщина


09.2006
Теми, об'єкти: Чернігівщина, Любеч, Замкова гора Любеча, Дніпро, князь Святополк (Окаянний), Ярослав Мудрий, Антоній Печерський, пам’ятник до 900-ліття Любецького з’їзду князів, руїни кам’яниці Полуботка, каретний двір графа Милорадовича, Святопреображенська церква (1817), Седнів, Тетяна Яблонська, Тарас Шевченко, маєток Лизогубів, альтанка Глібова, Воскресенська церква, дерев’яна Юріївська (Георгіївська) церква (1747)