Подорож Україною
 
   

    Тут представлено текст публікації З «чорними археологами» в Карантинній бухті
Автор -
Ігор Козловський
Оригінал знаходиться за адресою
http://www.vechirka.kiev.ua/article.php?id_article...
Рік публікації - 2005
Джерело - газета Вечірній Київ

Ігор Козловський

З «чорними археологами» в Карантинній бухті

Те, що підпільні антикварні ринки Києва наповнюють археологічні знахідки античних часів, давно не секрет. Звідки ж потрапляють до столиці давньогрецькі амфори, фрагменти керамічних виробів, старовинні монети еллінів, римлян – ось що ми спробували з’ясувати у своїй експедиції на український південь. Зокрема до Херсонеса. Хоча відкопати предмети сивої старовини можна по всьому нашому узбережжю Чорного та Азовського морів, проте найбільше «чорних археологів» зібралося довкола Севастополя.



Чому вони «чорні»?


Найперше тому не «білі» вони, бо не мають легального права на розкопки в районах імовірних і реальних поселень давніх греків. Тобто серед руїн античних міст-колоній. Не мають вони права й на продаж віднайденого. Таку ліцензію отримати практично неможливо. Найпаче простому смертному – тому, хто не займається археологією на благо Вітчизни та науки. В Інституті археології з такими хлопцями ніхто в дискусії не вступає. Одначе не надто дайвери-розкопники й пнуться сперечатися про право. У той час як науковцям вітер свище у кишенях, вони (прості безробітні Севастополя, Балаклави, Інкермана) напинають свої вітрила й кидають кітви над затонулими мурами давнього Херсонеса.

– Їх хтось ловить, вистежує? – запитую в Олексія Маркіна, інструктора з дайвінгу в клубі «Юг», що на околиці Севастополя.

– Ніколи не чув, щоби «чорних археологів» контролювали чи бодай перепитували про папери. Один мій знайомий має власний човен і акваланг. Пірнає в тільки йому відомому місці ледве не щодня. Де те місце, не каже нікому. І є чого: піднімає амфори, глечики, дрібноту різну.

– І що він з того має?

– Доброго глечика за десяток баксів віддасть, амфору ж – трохи дорожче.

Ми поцікавилися, скільки це коштує у столиці. З компетентних джерел в колах київських колекціонерів ми довідалися, що амфора «потягне» на цілих п’ять-шість тисяч тих самих доларів. А коли переправити її за кордон, то можна за кілька десятків віддати. Майже отак, як кажуть таїтянські пірнальники за перлинами, – справжній «куш зриває» перекупник.

Дайвером в останні роки стали в нас називати того, кого капітан Жак-Ів Кусто свого часу назвав аквалангістом. Фактично це те ж саме, тільки мета в людей різна. Дайвінг-клуби поділяються, як нам розповів той самий Олексій Маркін, на комерційні та рекреаційні. Перші допомагають корабелам і морякам. Другі не дають сумувати туристам. Одне занурення коштує для заїжджого туриста 30 євро, і дайвінг-клуби від цього зовсім не потерпають. До підпільних, «чорних», археологів-дайверів вони аж ніяк не причетні, хоча іноді й самі знаходять на морському дні сліди давноминулих епох.



«Себастополіс!»


Чому ж навколо Херсонеса стільки підводних руїн, а посеред них стільки «ласощів» для антикварів? Утім руїн не настільки вже й багато, і не навколо вони цього невеличкого півострова, а лишень в Карантинній бухті. Феномен Херсонеса десятки років спонукає істориків, географів, археологів до суперечок. Порослі водоростями і вкриті наносами давньогрецькі бітові фундаменти, плоскі римські квадри, блоки візантійської рустованої кладки доводять, що в середні віки рівень Чорного моря був на 4-10 метрів нижчим від нинішнього. Це підтверджують руїни всіх давніх затонулих міст Причорномор’я. Але не Херсонес. Тривалий час загадкою було навіть саме місцезнаходження цього міста.

«Себастополіс!» – вигукнув один з генералів російської імператриці Катерини ІІ, коли відвоював найпівденніший кримський мис у турків. Їхня цариця була також не надто освіченою в історії. Проте їй кортіло розширити свої володіння аж до Босфору. Тому вона звеліла молоду морську фортецю поряд з цими руїнами наректи Севастополем. Ось так отримала нову приписку давньогрецька колонія, яка насправді була за 600 кілометрів на південний схід від Херсонеса – поряд з нинішнім абхазьким Сухумі. Херсонесом же цариця назвала місто в гирлі Дніпра – Херсон, переплутавши його з античною Ольвією.

Споруди міста-порту Херсонеса Таврійського лежать на південному заході Кримського півострова вже понад дві з половиною тисячі років. Усі будівлі, усі вулиці тут давно вивчені, датовані, описані, а ось оборонні мури…

Мова про те, що детальне датування спеціалістами з Херсонеського музею-заповідника трьох рядів фортечних мурів суперечить загальноприйнятим уявленням про наступ Чорного моря на суходіл – трансгресію. Йдеться про те, що найстаріші фортечні споруди стоять далеко від сучасного берега. А молодші підступають до самої води. І це більш ніж дивно. Бо ж відомо, що найуразливішим місцем у фортечному мурі завжди був його порт. Зазвичай портові фортифікаційні споруди зводилися при самій воді. Тим-то ряди побудованих у різний час мурів можна позначити як межі моря і суходолу. Отож, херсонесці різних епох ніби наздоганяли море. Тож море не наступало на берег, як вважалося досі, а навпаки – відступало?!

Це і є феноменом Херсонеса. Такий процес учені назвали корсунською регресією (відступанням моря від суходолу). Проте, якщо придивитися до вулиць на протилежному боці міста, які мовби пірнають у Карантинну бухту, можна й засумніватися в правдивості твердження істориків. Тобто, ця частина міста чомусь, якогось там року Божого, опинилася під водою. Що за дивина?!

Одна з можливих відповідей – з цього боку грецького міста-порту рівень моря навпаки піднімався. Чи це можливо?



Українці досі завойовують Крим


Улітку 1982 року по фарватеру Карантинної бухти пройшла землечерпалка. Вона з дна зняла шар наносів. На глибині 2-3 метрів на дні бухти оголилися затоплені руїни портових складів.

Учені виплуталися і з цього лабіринту. Вони запевнили начебто «мають справу з етапом трансгресії (наступу) моря. Таким чином корсунська регресія зовсім не перечить пізнішому наступу Чорного моря на Херсонес.

Одним із свідчень вікового коливання рівня моря є міські ворота в 16-й куртині фортечних стін Херсонеса. Після занесення їх культурними відкладами й наносами моря, оборонні споруди тричі перебудовувалися. Таким чином утворилася диво-хвірточка під аркою. Ті, хто нею ходив упродовж століть, і не підозрювали, що під нею на глибині 15 метрів заховані цілі ворота перших херсонесців.

Нам навіть удалося зануритися в районі Херсонеса разом з місцевими дайверами й на власні очі побачити майже зруйновані, порослі водоростями мури стародавнього міста-порту. Враження справді незабутнє.

…Українці завоювали Крим на 785 років раніше за московських царів. Київський князь Володимир за півроку до офіційного прийняття в Україні християнства 987-го взяв в облогу Херсонес. Його називали Корсунем, і належав він тоді Візантії. Історія трохи нагадує Троянську війну. А саме – і тут не обійшлося без жінки. Князь Володимир мав домовленість з імператором Візантії про його військову допомогу Константинополю, за що мав отримати за дружину принцесу Анну. Його спробували обдурити, і він прийшов з Києва і тримав в облозі Херсонес цілих півроку. Їжі городянам вистачало, тож могло все затягтися й надовше. А ось вода… Зрадник видав киянам, у який спосіб можна здолати греків. Пошкодивши водогін, Володимир примусив херсонесців здати місто. Після ж того як Анну віддали за нього, він знову відпустив Херсонес під корону Візантії.

– Завоювання Херсонеса українцями, – розповідає заступник генерального директора Національного заповідника «Херсонес Таврійський» пані Тамара Плаван, – триває донині. Ентузіасти не тільки пірнають з човнів. Вони й залазять через загорожу заповідника і поночі частенько копаються між стінами давнього міста. Хоча, здавалось би, що можна знайти після стількох років пошуків, вони таки виносять з території доволі вагомі в історичному сенсі експонати.

Чи правда, нібито князь Володимир хрестився в Херсонесі, – досі не з’ясовано. Відомо, що за рік він охоче взявся поширювати християнство в Київській державі. На честь канонізованого князя поряд з херсонеськими руїнами споруджено собор. На початку нового тисячоліття київська міська влада за свій кошт реставрувала храм. Цим ніби переплела минуле і сьогодення. Тому доволі дивним було почути перше ж запитання настоятеля храму о.Володимира, щойно ми попросили в нього дозволу зробити кілька знімків і навіть відзняти на відео всередині собору, який належить Московському патріархату:

– А як ви ставитеся до Філарета?..

Собор був у руїнах до 2003 року, коли нарешті вдалося відбудувати його. Від війни над ним не було навіть бані. Зіпсувалося все оздоблення храму. Закрили його задовго до Другої світової, ще в 20-х. А відновилася релігійна громада при храмі 1991 року – рівно через сто років після зведення собору на фундаменті ранньохристиянського грецького храму IV століття.

Цікаво, що побували ми при соборі якраз у день святкування 60-річчя Перемоги над фашизмом. Тоді в Севастополі відбувся бучний військовий парад. За ініціативи Асоціації працівників ЗМІ України там проходив Міжнародний телефестиваль «Перемогли разом», на якому було представлено кращі роботи молодих телевізійників з України та з інших держав про Другу світову війну. Не обминули увагою учасники фестивалю й Херсонес. Адже цей клаптик суходолу в роки війни також потрапив у вир боїв. На щастя, найстрашніша війна в історії людства не знищила дощенту найдавніші споруди на території України. Хочеться сподіватися, що «чорні археологи» також на таке не спроможуться.


19 травня 2005 року



Оригінал знаходиться за адресою
http://www.vechirka.kiev.ua/article.php?id_article...

Рік публікації - 2005.

Джерело -

газета Вечірній Київ

"Вечірній Київ" - газета для усіх поколінь. Виходить з вівторка по суботу українською мовою.


Див. також:

Національний заповідник "Херсонес Таврійський"

Севастополь

Чорне море


09.2006
Теми, об'єкти: Севастополь, Херсонес, князь Володимир, Національний заповідник «Херсонес Таврійський», Чорне море, Карантинна бухта, дайвінг, археологія