Подорож Україною
   

    Тут представлено текст публікації Майстерня золотих ткачів
Автор -
Світлана МИЧКО, Галина МЕЛЬНИЧЕНКО
Оригінал знаходиться за адресою
http://www.umoloda.kiev.ua/number/278/235/9950/
Рік публікації - 2004
Джерело - Газета "Україна молода"

Світлана МИЧКО, Галина МЕЛЬНИЧЕНКО

Майстерня золотих ткачів

05.10.2004


На Тернопільщині, неподалік райцентру Бучач, знайдено й ідентифіковано дуже цікаву історико-культурну пам'ятку ХІХ століття — приміщення колишньої золототкацької майстерні, яка проіснувала найдовше з усіх подібних українських виробництв


Відповідно до архівних документів, створили її у 1879 році в Підзамочку представники відомого вельможного роду Потоцьких, щоб виготовляти тканину, яка не поступалася б своєю красою та якістю дорогому заморському крамові. Тканину ту називали тоді «макатою» — від назви дорогої турецької тканини, якою застеляли дивани в будинках багатіїв.Ткали макату на шовковій основі золотими і срібними нитками. Особливістю ж композиції малюнка було розміщення в центрі великого восьмикутного орнаменту в східному стилі. До речі,через певну спорідненість промислу із східним мистецтвом золототкацтва майстерню під Бучачем ще називали «персіярнею». А почали її створювати відтоді, як у 1818 році вельможа Марселій Потоцький зацікавився роботами талановитого ткача з Бучача — Іліяна Нагорянського, який походив начебто з Болгарії.


Аби народний умілець удосконалив свою професійну майстерність, його послали «на науку в гуцульські гори», де художнє ткацтво було дуже розвинуте. Повчившись у гуцулів, Нагорянський почав виготовляти килими, яким не було рівних в усьому краї. І тоді Потоцькі прилучили його до золототкацтва, створивши ту саму майстерню. Спочатку задоволення це було дуже дороге, але швидко стало прибутковим, бо виробництво працювало переважно на експорт. Устатковане воно було шістнадцятьма механічними жакардовими верстатами з ручним приводом. Посріблені й позолочені шовкові нитки завозили з Італії, Франції й Туреччини. Завізною була і тканина — натуральні шовки індійського, китайського та японського виробництв. Відповідною була і ціна виробів: за сучасними цінами вона становила приблизно по 150—200 доларів за квадратний метр.


Зрозуміло, що такий дорогий і рідкісний для тодішніх західноукраїнських земель промисел господарі воліли тримати, наскільки це було можливим, у таємниці. Потоцькі робили все можливе, щоб у секрети виробництва було посвячено якомога менше людей. Тому і майстерню свою розташували подалі від міських і селянських осель. І працювали у ній члени тільки двох родин — Нагорянських і Чекановських, яким навіть під житло було виділено одне з приміщень самої майстерні. Саме ця будівля, що непогано збереглася до наших часів (тут лише в теплу пору року мешкають дві літні жінки, спадкоємиці колишніх майстрів золототкацтва), і була нещодавно ідентифікована працівниками Тернопільської обласної інспекції охорони пам'яток історії та культури (решту, як стало відомо працівникам інспекції, у повоєнні часи встановлення на Тернопільщині радянської влади розібрали, щоб побудувати... колгоспну стайню).


Унікальність облаштованої Потоцькими під Бучачем майстерні полягала в тому, що її виробництво об'єднало кращі традиції золототкацтва сімнадцятого-вісімнадцятого століть. Уперше такі мануфактури виникли в Україні на Львівщині, пізніше своїми виробами почали славитися умільці станіславської (теперішній Івано-Франківськ) та київської майстерень. Бучацька ж майстерня розпочала свою діяльність уже наприкінці вісімнадцятого століття, тож тут мали змогу використовувати весь надбаний раніше досвід. Якими мають бути узори на макатах, вирішували самі власники майстерні, але взагалі творчість майстрів ніхто не обмежував. Як результат, оформився оригінальний бучацький «почерк» золототкацтва з елементами українського народного мистецтва. Вишукані шовкові тканини із золотим та срібним тлом користувалися великим попитом. Ними оббивали дорогі меблі, шили урочистий одяг для багатих людей та вищих чинів духовенства,а виготовлені «золотих справ майстрами» двосторонні килими розміром два на півтора і більше метрів охоче купували художні салони Західної Європи. Оригінальні вироби бучацького золототкацтва також постійно експонувались на художніх етнографічних виставках краю, всесвітніх і міжнародних вернісажах.


Про популярність золототкацького бучацького промислу свідчить і такий факт початку вже двадцятого століття. Незважаючи на всі зусилля Потоцьких втаємничити його, слава про чудо-килими і золоті руки місцевих килимарів дійшла до агентів, які займалися тоді еміграцією українців за кордон. Отож еміграційні служби почали пропонувати майстрам Нагорянським виїхати до Америки на пільгових умовах і обіцяли забезпечити там високооплачувану роботу в престижних майстернях. Щоб затримати ткачів, тодішній власник Артур Потоцький роздав їм найкращі землі навколо майстерні. Але ткачі такого високого класу не могли і не хотіли працювати на землі. Були плани здати її в оренду і мати ще одну статтю доходу, але бурхливі зміни в суспільстві перекреслили і ці, і будь-які інші плани як Нагорянських, так і Потоцьких.


Артур Потоцький у вересні 1939 року виїхав за кордон, залишивши більш як два десятки золотих макат на збереження монастирю. Через деякий час нова влада конфіскувала і їх, і запаси шовку в цехах, подальша доля яких невідома. Під час німецької окупації все устаткування фабрики вивезли до Німеччини. За радянських часів майстерня увійшла до бучацької промартілі — там ткали вже зовсім не золоті скатерті, рушники, фіранки, хідники. «Непотрібний буржуазний» промисел знищили. А із зникненням бучацької майстерні було закрито і взагалі останню сторінку золототкацтва в Україні. Зараз унікальні взірці бучацьких макат та інших виробів можна побачити в музеї Львівського відділення Інституту народознавства Національної Академії наук України, Львівському історичному, Тернопільському краєзнавчому та багатьох музеях за кордоном. А щодо знайденого нарешті приміщення колишньої золототкацької майстерні,то на ній буде встановлено спеціальну пам'ятну дошку. А також працівники інспекції охорони пам'яток історії та культури планують зробити все, аби впродовж принаймні найближчих десяти років будинок не зруйнували.


Світлана МИЧКО,

Галина МЕЛЬНИЧЕНКО,

завідуюча відділом обласної комунальної інспекції охорони пам'яток історії та культури.



Оригінал знаходиться за адресою
http://www.umoloda.kiev.ua/number/278/235/9950/

Рік публікації - 2004.

Джерело -

Газета "Україна молода"

Щоденна інформаційно-політична газета "Україна молода" видається з 1991 року


Див. також:

Бучач

Підзамочок

Приміщення золототкацької майстерні

Тернопільщина


09.2006
Теми, об'єкти: Тернопільщина, Бучач, Підзамочок, Приміщення золототкацької майстерні, Золототкацький промисел