Подорож Україною
 
   

    Тут представлено текст публікації «Сад, в якому ти прогулюєшся…»
Автор -
Людмила Таран
Оригінал знаходиться за адресою
http://www.vechirka.kiev.ua/article.php?id_article...
Рік публікації - 2005
Джерело - газета Вечірній Київ

Людмила Таран

«Сад, в якому ти прогулюєшся…»

Що ж, уже завершила сезон мандрів у цьому році: мушу згорнутися на зиму, як уся природа. Та остання подорож осені – Сокиринці й Тростянець на Чернігівщині.

Як, ви ще досі не побували в колишньому маєтку Ґалаґанів і в унікальному парку, заснованому Іваном Скоропадським? Я вже вдруге приїздила і вдруге зачарована.

Якщо «Софіївка» в Умані вже потерпає від величезної кількості відвідувачів, то Тростянець мало відомий для широкого загалу. А це ж, без перебільшення, перлина в степу. Що навесні тут своя краса від цвітіння дерев і свіжих зелених трав, то восени – особливий настрій від яскравих барв і задуманої води ставків.

Нащадок відомого українського роду Скоропадських Іван Михайлович (1804-1887 рр.) здобув блискучу освіту, але зрештою відмовився від кар’єри військового. Успадкувавши від батька й матері землі в Чернігівській та Полтавській губерніях, він задумав заснувати величний парк. Маленький струмок Тростянець і ставок разом із багатовіковою дібровою і стали тим ядром, звідки з 1834 року почав розростатися парк. Звісно, завдяки зусиллям самого Скоропадського, його кріпаків та найнятих іноземних фахівців. У розсаднику вирощували рідкісні рослини, саджанці яких виписували з Риги, Петербурга, Парижа та інших міст. І донині вражають ті дуби, ялини, гігантські туї, що пам’ятають господаря парку. Площа заповідника поступово збільшувалася. А з 1858 року вона почала виростати вгору: насипалися високі кургани – «гори». Досі деякі з них – «Сторожова», «Дідова» – сягають 35 метрів. Це, так би мовити, «Тростянецька Швейцарія», яка створювалася протягом 30 років.

Мандри парком перетворюються на подорож-роздуми та нагоду на повні груди надихатися п’янким повітрям. Краєвиди парку – це чергування різних рельєфів: гір і галявин, берегів трьох ставків, гладіні їхніх плес, які подвоюють мальовничі місцини. Тішать погляд густезні зарості ялівця козацького, перегукуються хвойні дерева із листяними. Тільки сосен тут 27 різновидів, туй – 27, беріз – 16, тополь – 18. А скільки екзотів: кавове та коркове дерева, бархат амурський, ясень китайський, катальпи, горіхи чорний і сірий, колоновидний каштан та інші. Кущі та дерева так продумано насаджено, аби створити неповторний ансамбль, що був би цілком природним у своїй красі. Скажу принагідно, що французькі парки мені не подобаються, натомість англійські викликають зачарування.

Іван Скоропадський вибрав серед парку місце, де заповів себе поховати. Так і стоїть з 1887 року мармуровий білий пам’ятник із викарбуваним написом: «Любезный прохожий! Сад, в котором ты гуляешь, посажден мною: он служил мне утешением в моей жизни. Если ты заметишь беспорядок, ведущий к уничтожению его, то скажи об этом хозяину сада: ты сделаешь доброе дело». Щоправда, на мармуровому п’єдесталі з певного часу немає ангела, що вказував на небо. З ангелами у нас проблеми...

Вражає, що й нині парк доглянутий: ця науково-дослідна установа (204 га) належить Національній академії наук України. До речі, тут є можливість зупинитися в готелі просто серед зелені. Палац не зберігся, як не заціліли оранжереї та альтанки.

Неподалік – знаменита Качанівка і Сокиринці. Нині це відомі туристичні об’єкти.

У Сокиринцях не обминути при в’їзді до села пам’ятника жертвам голодомору та Остапові Вересаю, кобзареві-легенді, «українському Гомеру».

Сокиринці належали козацько-шляхетському родові Ґалаґанів. Тут теж було засновано парк із великим ставом. Нині він – як натяк на колишню красу. Але в Сокиринцях зберігся палац, побудований 1829 року архітектором П. Дубровським. Зовні принаймні він непогано зберігся (тривалий час у ньому був технікум).

Саме завдяки Ґалаґанам у Сокиринцях постав був своєрідний культурний центр, як і в знаменитій Качанівці. Звідси – унікальний вертеп, що зберігається в Державному літературному музеї Києва, колишній Колегії Павла Ґалаґана. Історія така. Григорій Ґалаґан (1819 – 1888), власник маєтку в Сокиринцях, нащадок козацько-шляхетського роду, був відомим українофілом і меценатом. Він відкрив чимало народних шкіл. А коли помер його єдиний син Павло, батько заснував 1871 року Колегію в Києві, назвавши її іменем сина. До речі, в Сокиринцях Григорій Ґалаґан заснував першу в Україні селянську позичково-ощадну касу.

...Повертаючись до Києва, милувалася розсипаним золотом осіннього листя на свіжозораній ріллі. І бігли навздогін думки про залишене нам – красиве і розумне... А що увічнять по собі нинішні скоробагатьки?...



Оригінал знаходиться за адресою
http://www.vechirka.kiev.ua/article.php?id_article...

Рік публікації - 2005.

Джерело -

газета Вечірній Київ

"Вечірній Київ" - газета для усіх поколінь. Виходить з вівторка по суботу українською мовою.


Див. також:

Дендропарк «Тростянець»

Полісся

Садиба Галаганів

Чернігівщина


01.2007
Теми, об'єкти: Чернігівщина, Сокиринці, Тростянець