Подорож Україною
 
   

    Тут представлено текст публікації Як будьонівці «врятували» Олеський замок
Автор -
Костянтин РИЛЬОВ
Оригінал знаходиться за адресою
http://www.day.kiev.ua/145500/
Рік публікації - 2005
Джерело - Газета "День"

Костянтин РИЛЬОВ

Як будьонівці «врятували» Олеський замок

Репортаж із автопробігу «Схiд — Захід разом назавжди»


Добираємося до знаменитого Олеського замку у Львівській області. Ця велична споруда височіє на зеленому пагорбі й оточена чудовим парком. Замок одразу опиняється у центрі твоєї уваги. Його неможливо оминути! Він буквально волає: «Не проходьте мимо!» Тому мимо не проходили й регулярно брали його приступом і татари, і поляки, і французи, і німці...

Миттєво наповнив це місце персонажами минулого академік, Герой України, директор Львівської галереї мистецтв, представник українських музеїв в Юнеско Борис Григорович Возницький. Незважаючи на похилий вік, він жваво й артистично подає історичний «матеріал», перемежовуючи факти своїми гіпотезами й здогадками. А також не без іронії додаючи до кожного експоната замку-музею історію його «здобуття». Возницький протягом 50 років рятував витвори мистецтва та предмети культу з церков Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини, що руйнувалися та спустошувалися. Тут зібрано 12 тис. речей на 4,3 млрд. доларів. Тому таких історій у Бориса Григоровича — теж сотні.

Дата заснування Олеського замку — 1326 рік.

За одним із переказів у ньому народилася княгиня Ольга.

1241 року замок узяв Батий, уже після Києва.

Коли згинули татаро-монгольські орди, видатною особистістю, що заправляла тут, був воєвода Іван Давидович. У його власність замок перейшов 1605 року. Замок перебудовували, додаючи йому рис Відродження. Споруджували полонені турки й татари. Вони, звісно, періодично тікали з примусових робіт.

Особливо високонароджений турок Абдурахман «змився» звідси аж за 200 кілометрів. Давидович упізнав його в одному зі слуг Михайла Хмельницького, батька Богдана. Каже: «Отакої, та це ж мій турок!» Але старший Хмельницький не хотів спочатку віддавати освіченого слугу. Давидович відповів, що хотів би поміняти Абдурахмана на козака, який був у турецькому полоні. Оцінили турка в 1500 золотих монет. Чим закінчився торг між цими вельможами — невідомо. Скоріш за все, полюбовно. Давидович, як то кажуть, «правіший».

Із привілеїв за ним було закріплене право різати й подавати хліб королю. Що вважалося високою честю.

1681 року замок стає однією з резиденцій легендарної серед поляків особистості — Яна III Собеського (1629— 1696). Хрестив його чернець Іван. Мати його була русинкою. У 46 років він став королем Речі Посполитої. Турків перемагав більше за десять разів. Уклав «Вічний мир» з Росією. Благоволив до козаків, їх багато служило під його проводом.

На величезній картині (8Х8,5 м) у музеї зображена сцена битви з турками. Полотно на стіну не вміщується, тому його трошки скрутили. У центрі — Ян III на коні під час атаки. Якщо стати поряд — герої картини цілком відповідають твоїм власним габаритам. Ти стаєш ніби учасником тієї славної битви.

Дружина Яна III Марія Казимирівна була вагітна більше ніж 20 разів. «Так він взагалі з коня не злазив, а як злізе — нова дитина», — жартуючи, розповів академік.

Після поляків затвердилася тут Австро-Угорська імперія.

1848 року був страшний землетрус. Так трусило п’ятнадцять хвилин, що репнула замкова гора, стіни розійшлися. Господарі й челядь повтікали. Багато людей потім колупали стіни, сподіваючись знайти скарб, але скарбів так і не знайшли.

1939 рік — радянська влада. Тут стояла дивізія Власова.

1941-го — німці зробили тут єврейське гетто, розстрілювали євреїв.

Після 1946-го — насильницька переорієнтація католицьких священиків у православні. У Західній Україні було близько 500 костелів. Альтернатива у католицьких священослужителів була така: або у православні священики, або до Сибіру.

Храми — під склади.

«Показуємо 3% всього, що тут зберігається, — продовжує наш іменитий екскурсовод, — є унікальні дерев’яні скульптури, що вирізьблени з цілих дерев. Фундатор цієї школи — Іоган Пінзель. В одній із церков було ПТУ. І учні топили піч цими дерев’яними скульптурами, — зітхнув Борис Григорович. — Я ледве встиг вихопити у двох із них скульптуру Святої Анни. Частину її лиця вони вже відпиляли й спалили...»

Ми зі смутком дивимося на дерев’яну жінку, зроблену в дуже експресивній манері, замість обличчя в неї — гладка поверхня.

Коли в замку недавно побував представник ЮНЕСКО з культури, він спитав Возницького: «У скільки ви оцінюєте цей витвір?» — указуючи на фігуру Святої Анни. «У 200 тисяч доларів,» — висловив припущення академік. «Якщо будете виставляти її на аукціон, — порадив експерт, — починайте з 1 мільйона 700 тисяч...»

До 1969-го тут настільки все було запущене, що від колишньої споруди практично залишилися самі руїни.

1970 року Борис Возницький задумав відновити Олеський замок. Будівлю треба було починати майже з нуля. Радянська політика, звісно, не заохочувала відновлення пам’яток культури, пов’язаних із «експлуататорами» — граф’ями, королями, гетьманами.

Борис Григорович зауважив, що в ті часи про західно- українські замки зовсім нічого не було відомо. (Возницький був одним із перших в Україні мистецтвознавців. Закінчив він Ленінградську академію.) Так от, в офіційній науці цих замків начеб-то і не існувало. Ними ніхто не цікавився й на місцях. І вчений поступово, рік за роком, почав замальовувати їх на історичні мапи.

Олеський замок виділявся своїм масштабом, тому Борис Григорович задумав проект відновлення саме його.

Тоді була ідеологічна установка: 40% старовини, 60% — сучасність. «А сучасності тут немає, — говорить Возницький, — Ленін не приїжджав. То ми зробили декілька ескізів пам’ятника будьонівцям. Один затвердили. І поряд із пам’ятником тачанці відкрили заново відбудований Олеський замок».

Місцевий перший секретар був проти й такого варіанта. Але до проекту привернули увагу Щербицького. Йому проект сподобався, передусім — як інженеру, а не як ідеологу. (До речі, пам’ятник будьонівцям дуже оригінальний, гігантські здиблені коні застигли прямо над дорогою, перекриваючи її, наче арка...) Він дав добро. І 1975 року музей було відкрито.

Просторі зали дійсно рясніють шедеврами.

— Ось люстра, — каже Борис Григорович, указуючи на дівчину в короні, зі спини якої стирчать роги, — XV століття. Міфологічна відьма норвезько- шведського походження... Ось шпалери австрійської мануфактури, — демонстрував свої скарби збирач. — Їх було дванадцять — із зображенням пригод Одіссея. Зберігалися вони в якогось хлопця у Кам’янці-Подільському, в підвалі. Дісталися від тещі. Ці трофейні «килими» привіз з Австрії їхній дід. Парубок один із цих гобеленів приніс до Кам’янець Подільськогокраєзнавчого музею. Там сказали: «Дрантя не беремо»...

І ось хлопець зустрівся з нашим мистецтвознавцем. Возницький обімлів, знаючи яка це цінність. Квадратний метр такої речі виготовлявся рік. Судячи з розмірів цих гобеленів, на кожний із них було витрачено років шість. Початок подібного роду творам дала фірма Бруксена паризької мануфактури. У середньовіччі сюжети вони брали здебільшого готичні — на християнську тему. У ренесансну добу до них додалися міфічні, на зразок сцен із пригод Одіссея.

Знаючи справжню ціну цих творів XV століття, Возницький обережно спитав у власника, скільки він хоче грошей? За радянськими законами архівний фонд міг платити не більш як 300 карбованців за антикварну річ. Це, звісно, не ціна для подібних витворів. Однак коли хлопець почув про 300 карбованців — затремтів від радості. За 300 карбованців він був готовий віддати обидва гобелени. Але тут уже совість нашому мистецтвознавцю не дозволила, й хлопцю видали 600! Звісно, була витрачена n-на сума на їхню реставрацію.

Цікаві й самі сюжети гобеленів.

Один досить дивний — на ньому зображений циклоп Поліфем, що кидає каменем в Одіссеїв корабель.

Як відомо, Поліфему Одіссей за людоїдство виколов його єдине око. Засліплений циклоп кидав по судну величезними каменями, орієнтуючись на звук. І ледь не влучив! Одна зі скель впала прямо перед кораблем, і хвилею його майже прибило до берега. Товариші попросили Одіссея замовкнути й не дратувати чудовисько.

Так от, на гобелені мало того що Поліфем не засліплений, у нього не одне око, а три! Причому «третє око», як у індійського божества, — на лобі.

Напевно, автор гобелена був мало обізнаний з першоджерелом, але розбирався в буддійській філософії. Якщо прийняти авторську версію, при такій оптичній оснащеності Поліфема пригоди Одіссея закінчилися б на цьому розділі.

Інша ж сцена передана точно: Одіссей тикає списом у кабанів, левів і тигрів, які допікають йому. По деякому часі до царя Ітаки дійде, що це його зачаровані Цирцеєю друзі. Тільки змінилися вони, як ви розумієте, до невпізнання...

Ще в музеї вражають ікони XV—XVIII століть. Деякі з них близькі стилістиці Андрія Рубльова. Створені вони за суворими церковними канонами. Возницький зауважив, що була ціла низка умов, яких мав дотримуватися іконописець: пост та інше. Саме тому стародавні ікони непогано зберіглися й донині. Пізніше, у ХIХ— ХХ столітті, художники-іконописці не дотримувалися таких залізних правил — і це позначилося на довговічності ікон. Вони псувалися.

Ікони, представлені в Олеському замку, — в ідеальному стані.

Незвичайним було зображення «Страшного суду». Виявляється, подібні картини вивішували в сінях церков, щоб лякати жінок, як гріховних створінь. Далі сіней жінок до церкви не пускали. Тому в зображенні Страшного суду дозволялося більше вільностей.

Основну інформацію про Страшний суд автор черпав з Прозріння Івана Богослова. Наприклад, там ведеться, що «небо згорнеться в сувій». Художник так і зобразив, просто: небеса згортаються в трубочку.

Багато ідей автор прив’язував до тогочасної політичної ситуації. У пекло йдуть у нього тільки деякі, небажані для українців, народи. Він скрупульозно написав які. Ми не вказуємо на них, аби уникнути міжнародного скандалу.

Щодо раю, то тут художник відштовхувався від прислів’я «Як у Бога за пазухою». Щасливці, яким удалося туди потрапити, сидять прямо за пазухою Бога: їхні задоволені обличчя виглядають з-під Його сорочки...

Після чудової розповіді видатного вченого та колекціонера екіпаж нашої газети з урочистістю вручив Борису Григоровичу збірки історичних нарисів з «Бібліотеки «Дня». Цьому, як нам здалося, академік, був щиро радий. Адже, по суті, одну справу робимо — відкриваємо очі на самих себе.


Організатори автопробігу:

фонд «Cхід — Захід разом», Всеукраїнський автомобільний клуб журналістів, фонд «Журналістська ініціатива».


Спонсори:

AsMAP (асоціація міжнародних автомобільних перевізників), страхова компанія «Універсальна», мінеральна вода «Моршинська», «НАФТОГАЗ Україні»



Оригінал знаходиться за адресою
http://www.day.kiev.ua/145500/

Рік публікації - 2005.

Джерело -

Газета "День"

Щоденна всеукраїнська газета


Див. також:

Олеський замок


08.2007
Теми, об'єкти: Олеський замок