Подорож Україною
 
   

    Тут представлено текст публікації І за горами Україна
Автор -
Людмила Таран
Оригінал знаходиться за адресою
http://www.vechirka.kiev.ua/article.php?id_article...
Рік публікації - 2006
Джерело - газета Вечірній Київ

Людмила Таран

І за горами Україна

Не знаю як для кого, а мені на єдине не шкода тратити гроші – на мандри. Хлібом не годуй... Доброї пари модних туфель не буде в моєму гардеробі, зате он скільки побачила, подорожуючи Закарпаттям. Траплялися мені й замки, й розкішні краєвиди, і дивовижні люди.


Упізнаєш, як добрих знайомих


Навіть десятої частки не змалюю того, що побачила. І яке несподіване завершення мали мої мандри!

Отож, перша зупинка – у Воловці. Де ще побачите пам’ятник залізничному костилю, як не тут? Самі залізничники встановили його, і віршем увічнили!Знайомство з кожною місциною розпочинаю з церков. Ось нова греко-католицька. Зверніть увагу, які цікаві прізвища членів церковної громади: Шмідт, Мадяр, Федькович, Гуйвин. Ціла історія краю в них.

Вичитала, що у 70-х у Воловці відкрили картинну галерею. Пішла на пошуки до будинку культури. Тримають його коштом залізничників у доброму стані. А от галереї немає. Розповіли мені працівники відділу культури, що були тут роботи і Манайла, й Глущенка. Свого часу пленери у Воловці проводили, і чимало полотен вдячні художники залишали тут. Та пошесть крадіжок дійшла і сюди. На охорону ніхто не передбачив коштів. А нині наші скоробагатьки підвищують свій культурний рівень за наш кошт.

У Сваляві бозна-куди на присілок Бистрий подалася в пошуках Миколаївської церкви, закладеної 1588 року. Вона зустріла мене на пригірку: старі вибілені дощами і сонцем дерев’яні стіни, галерея, вкритий гонтом дах, різьблений бароковий іконостас. І така благодать розлита довкола – що то намолене місце. І як важливо: церкву не оббили залізом, як це повсюдно трапляється нині. Церкви горять, дерево – матеріал не вічний. Утім, бачила у Норвегії дерев’яні храми ХІ століття. Вони вкриті спеціальним розчином – ще з прадавніх часів. А чому в нас не було і немає такої технології? Одна втіха: он японці подивовані нашою дерев’яною архітектурою. На Форумі видавців у Львові київське видавництво презентувало альбом: японська та українська дерев’яна архітектура. Забігаючи наперед, скажу: в Ужгороді спеціально пішла до місцевого музею просто неба, щоб побачити унікальну дерев’яну Шелестівську Миколаївську церкву. Стоїть вона коло самого замку, і вписується у простір, ніби справіку була.

У Сваляві не бачила золотих римських монет часів Нерона, що були знайдені тут. Зате відвідала музей краєзнавчий, де на вагу золота – домоткані вироби, місцеве старезне начиння, зразки традиційних колись промислів. Упізнаєш, як добрих знайомих, гребені, терлицю, кросна. І ціп, яким я спробувала молотити на справжнісінькому току в згаданому скансені. Не так просто!

Приємно: можна нині придбати путівники і зокрема журнал «Світ Карпат» у кіосках. Запрацювали відповідні інвестиційні фонди, розвивається місцевий зелений туризм. Однак дороги – справа державна. Досі актуальні дві проблеми у нас: дурні і дороги...


Культура толерантності


Скільки різних влад, які перебули на Закарпатті, не було ніде в Україні. Чотири європейські держави межують із цією областю – і вплив Заходу тут очевидний. Чепурні будинки, квіти. Та ось потрапляю в Ужгороді на вулицю Швабську, де жили німецькі колоністи. Стара відремонтована забудова досі стильна. Одне прикро: як лежали звечора горою пакети зі сміттям при дорозі, так і наступного дня ніхто їх не забрав. Чи вони вже тут із минулого століття? І шпацерують такі модні ужгородці по пішохідній Корсо – ось тільки й тут просто під ноги сміття кидають. Ні, бачу, без штрафів не обійтися. І треба негайно за це взятися, поки ми не завалили себе відходами до неба.

Та що це я про сумне? Ні слова не сказала про надзвичайно мальовничу дорогу, як їхати зі Сваляви до Ужгорода. Заплющу очі, а перед зором зелені гори, які то підсвічені сонцем, то затемнені хмарою, від чого здаються ще рельєфнішими. Ніби дихають – повільно й лагідно.

Їду – через Тур’ї Ремети, де ще з першої половини ХІХ ст. увічнили в пам’ятнику листоношу Федора Фекету. По дорозі – старовинний Перечин і Невицьке з руїнами замку ХІІІ ст. Легенда мовить, ніби той замок побудувала якась слов’янська княгиня і захищав він саме жінок від нападу ворогів. А потім різні завойовники володіли ним – то італійські, то угорські, боролися один із одним, поки не зруйнували його ще в ХVІІ ст. Цікавий момент: один із таких господарів краю, італійський магнат Другет, увічнений нині у назві Ужгородської вулиці. Є, тут, правда, й площа литовсько-українського князя Корятовича. Німецько-австрійські власники Мукачево-Чинадіївської домінії графи Шенборни теж нині викликають посилений інтерес. Їм присвячена експозиція в Ужгородському замку, нащадки їхнього роду приїздять до Закарпаття: мають сильний сентимент. Між іншим, у деяких європейських країнах популярний різновид туризму, який так і називається – сентиментальний. А на Закарпатті, де волею долі жили і живуть представники дуже багатьох народів, сам Бог велів розвивати його.

До речі, щодо багатомовності. На Закарпатті добре знають мови сусідніх держав. Закарпатці мають себе як людей дуже толерантних. Це добре. Та ось я купую квитки до музею-скансену. І касирка, чуючи мою українську, вперто продовжує російською. Я змушена була зробити зауваження. То ще й мала на горіхи: мовляв, хіба не розумію? «Что нам украинский язык? Лишь бы хлеб был дешёвый», – відрубала мені касирка. Я вже стомилася пояснювати, що не хлібом єдиним... І що культура – у повазі до землі, де живеш. Інакше щастя не зазнати.

Між іншим, у філармонії, колишній ортодоксальній синагозі Ужгорода, музичний колектив із Дармштадта виконував зокрема твори Бортнянського. Ось це і є зразок європейської толерантності.

Часто зринає це слово – європейський. Закарпатці швидко зорієнтувалися: що приїздять до них чимало з-за кордону, то майже всі готелі старі реконструювали й набудували нових. Дорогувато для нашого брата – а що робити? Жила в Ужгороді в самісінькому центрі: номер 150 гривень за добу. Зате навіть ВВС можна по телевізору приймати, і душ, і фен у чистенькому номері. Все як на Заході. І пригадую дешевшу, але страшненьку кімнату в готелі Чернігова... Втім, на Заході є також дешеві готелі – для студентів. наприклад. Має бути вибір.

Нарешті постав новий вокзал в Ужгороді – така краса! З автовокзалу їду до села Середнього, якраз і справді посередині дороги до Мукачева. Чи знаєте, що в тому селі – руїни замку ордену тамплієрів-храмівників: закладений тут ще в ХІІ столітті? В автобусі розговорилася з одним дідком: обіцяв провести до таємничої пам’ятки. І ось скраю села, де люди на своїх городах копають картоплю, на рівній місцині, оточеній залишками валу і ровів, стоїть собі колишній замок-фортеця. Кущі бузини підступають зусібіч, а зверху на руїнах поросли деревця. Філософська картина.

Мій провожатий, Іван Русинко, – цікавий чоловік. І собі сфотографувався на тлі давніх руїн: у його базарній торбі виявився фотоапарат, куди кращий за мого. Розповів, що було віддавна славне Середнє своїм вином. Та нині винний завод довели «до ручки». Отак ми хазяйнуємо на своїй землі.


Кому – краса, кому – неволя


Мукачівський замок бачить кожний, хто їде трасою Ужгород-Мукачів чи потягом рухається у бік кордону. Замок «Паланок» – дивовижа і перлина краю. Хоч історія його – від слов’янської дерев’яної фортеці VІІ ст. до кам’яної часів Федора Корятовича і до початку ХХ ст. – вкрита попелом і кров’ю. Свого часу ця твердиня вважалася найнеприступнішою у Центральній Європі. Була тут і в’язниця для політичних. У неволі спалювали дні свої патріот Греції Іпсіланті (жив також у Києві, де й похований), російський анархіст Бакунін, чеський композитор Ружічка. За 110 років «в’язничного стажу» – 20 тисяч душ відсиділо. Тут переховували від Наполеона угорську корону. Словом, те, що нам нині бачиться як романтика, в реальному часі було далеко не романтичним. Але побувати в замку дуже рекомендую. Та й саме місто Мукачів знакове не тільки історією з виборами.

Та моя дорога пролягла вже до іншого замку, де давно хотілося побувати. Під Чинадієвим, у розкішному лісопарку ж нині санаторій «Карпати». Мене ж притягувала пам’ятка архітектури – мисливський замок Шенборна, закладений тут у середині ХІХ ст. Своїми вежами, мальовничими дахами під черепицею, примхливою архітектурою він вабить і досі. Отож, переночувала я тут без проблем: аби гроші. Вранці нагулялася лісом, а потім погрілася на ласкавому сонечку, присівши на пеньок оцтового дерева. Раптом мене ніби підіймає щось – виходжу з-за розкішного куща самшиту на доріжку і мало не в лоб у лоб зіткнулася зі своїм головним редактором! Замість привітання Олександру Васильовичу і дружині пані Любові: «Ні, цього не може бути, бо так не буває!» Ми розсміялися. Отож, разом походили по замкові, де збереглися окремі автентичні куточки, зокрема праве крило. В камінному залі вразила люстра-мелюзина. Світильник, де основою конструкції є скульптурна дерев’яна постать жінки, поєднана з розкішними оленячими рогами по боках. Подібне бачила в Олеському замкові. Залишилася тут й невеличка каплиця з вітражами, де правиться служба.

Ще блукала б осіннім лісом, милувалася ставочком біля замку, пила б воду з джерела краси, яку тут призначають чи не всім відпочивальникам. Однак мусила повертатися до Києва. За три дні мала повні бесаги вражень – та своя ноша не важка! Люблю мандри за те, що в них зовсім по-іншому плине час, насичуючи свіжістю погляду, самовслуханням і зустрічами з небуденними людьми. Не хотіла б, аби мене возив «Мерседес». Квитка до Києва не мала, бо мої мандри – імпровізація. На станції «Карпати» потяги зупиняються, та не для безбілетних. Можна електричкою до Львова, а там візьму квиток. Та провідник змилостивився, і вранці була вже в столиці.

Деякі мої знайомі досі не були в Ужгороді та Мукачеві! Сів у Києві на поїзд, півдня провів в Ужгороді, півдня – у Мукачеві, та й назад. Знати свою землю – любити її.



Оригінал знаходиться за адресою
http://www.vechirka.kiev.ua/article.php?id_article...

Рік публікації - 2006.

Джерело -

газета Вечірній Київ

"Вечірній Київ" - газета для усіх поколінь. Виходить з вівторка по суботу українською мовою.


Див. також:

Воловець

Закарпаття

Замок "Паланок"

Миколаївська церква

Мукачеве

Палац графів Шенборнів

Свалява

Свалявський краєзнавчий музей

Середнє

Тур’ї Ремети

Ужгород

Чинадієве


09.2007
Теми, об'єкти: Закарпаття, Воловець, Свалява, Миколаївська церква (1588), Краєзнавчий музей у Сваляві, Тур’ї Ремети, Ужгород, Шелестівська Миколаївська церква, Середнє, Мукачів, Замок «Паланок», Чинадієве, мисливський замок Шенборна