Подорож Україною
 
   

    Тут представлено текст публікації Гостини в козака Мамая
Автор -
Тетяна ХАРЧЕНКО
Оригінал знаходиться за адресою
http://www.umoloda.kiev.ua/number/260/189/9284/
Рік публікації - 2004
Джерело - Газета "Україна молода"

Тетяна ХАРЧЕНКО

Гостини в козака Мамая

У забудованому Києві все менше залишається затишних місцин, куди хочеться втекти від шуму після напруженого робочого тижня. Навіть старий друзяка Поділ якось непомітно перетворився на розколошканий вулик. А меланхолікам і романтикам шукати усамітнення доводиться за межами міста. Втім незабаром у самому центрі столиці з'явиться привітне українське... село. Роботи з його оздоблення вже добігають кінця. Тож куточок архітектури та побуту ( інакше — «Мамаєва Слобода» в парку Відрадний) прийматиме відвідувачів уже наступного року. Село в місті займе 9 гектарів землі, а за довжиною буде не меншим, нiж Хрещатик. Мешканці Відрадного вже встигли охрестити це село Пирогів-2. Однак розробники проекту такі порівняння сприймають з обуренням. Кажуть, що не старалися зробити зі «Слободи» музей, бо в останніх українську культуру лише консервують. У «Мамаєвій Слободі» декорацій та експонатів не буде принципово: у козацькій церкві служитимуть службу, а в млинi молотимуть зерно...


За проектом, «Слобода» — тематичний дендропарк, де буде відтворено флору центральної Наддніпрянщини. «Ми робимо це для того, щоб кияни мали в столиці куточок, де можна прийти і «погасити» в спориші стомлені ноги, — розповідає «УМ» директор центру народознавства «Козак Мамай» Костянтин Олійник. — У нас ростимуть терен, підсніжники, ряст, барвінок, любисток, дуби, калина». У «Слободі» все буде спрямовано на те, щоб відвідувачі відчували себе в природному середовищі. Для цього є навіть річка. По парку будівельники протягнули її штучно, але все ж це історичний витік Либіді.

На берегах водойми «поселяться» споруди в архітектурному стилі, який прийнято називати козацьким через поширеність національного піднесення в XVII столітті. Тож, коли потрапляєш сюди, мимоволі здається, що ти вже ген далеко за Києвом, у давньому селі. Костянтин Олійник зізнається, що виріс у селі й давно мріяв збудувати для себе шматочок домівки у столиці.

Тепер його мрія стане реальністю: в дендропарку можна буде побачити українські хати, комори, клуні, повітки, вітряки, бурсацький театр. І головне — все діятиме. «Це буде школа народознавства, а не музей! Тут наші діти зможуть глибше познайомитися з традиціями і побутом своїх прадідів. Бо що в них є зараз? Ну прийдуть вони на якийсь концерт, послухають українських пісень, постоять біля сцени — і тільки. А в нас люди самі братимуть участь у дійстві. Ніхто не залишатиметься осторонь!» — обіцяє Костянтин Олійник.


І зовсім це не Пирогів!


А на питання, чи не боїться конкуренції з Національним музеєм архітектури та побуту в Пирогові, пан Олiйник каже — ні. Оскільки такої не може бути взагалі, бо у «Мамаєвої слободи» завдання зовсім інші. «В музеї архітектури та побуту в Пирогові працює багато правдивих українців, і я не хочу їх образити, але є в ньому й люди, які займаються заробітчанством, а не збереженням пам'яток». І додає, що кожні відвідини Пирогова приносять йому чергове розчарування. «Дивлюся на розбиті хати і не віриться, що мої предки так бідно жили. Не завжди наш народ був кріпаком. Мені хочеться відродити самоповагу українців. Показати їм справжню багату українську архітектуру. Це не означає, що українці кращі за поляків, німців чи росіян. Просто ми особливі і маємо свої погляди на релігію, будівництво осель», — переконує Костянтин Олійник.


Безпеку довірили Ложці і Шкварці


Саме тому у своєму куточку українського побуту оптиміст Костянтин Олійник навіть назви підбирав із гумором. В «Мамаєвій Слободі» буде і місцевість біля шинку з промовистою назвою — «Свинячий Перелаз», і озеро Красавиця. А ще справжнісінький острів Кохання. До острова немає містка, а глибина річки, що його оточує, — чотири метри. «Тому там ще ніхто, крім дикої качки, яка вивела влітку каченят, не бував, — розповідає охоронець Сашко, — проте в цьому й уся сіль. Яке ж це кохання без перешкод».

До речі, скільки охоронців оберігають спокій куточка архітектури та побуту, його керівництво називати відмовляється. «У 1991 році нам дуже важко далося рішення Київради про надання цієї земельної ділянки, бо дехто збирався будувати тут котеджі. Цілих шість років ці «конкуренти» не давали нам втілити задум у життя. Проти нас порушували карні справи, влаштовували обшуки, блокували рахунки, залякували партнерів, палили охоронні будки. Це були справжні мафіозні наїзди, хіба тільки кулеметників сюди не присилали», — жартує Костянтин Олійник. І, хитро посміхаючись собі у вуса, додає, мовляв, довелося навіть «сторожових псів» Ложку і Шкварку підшукати.

Свої прізвиська надійні охоронці «Слободи» отримали невипадково. Першого собачку прозвали на честь літературного тезки з книжки відомого письменника Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Козак Мамай і чужа молодиця». «Ложко, гуджа, — командує пан Кость, і песик слухняно повертає голову. — От бачите, — радіє хазяїн, — тільки українську розуміє. Скажи їй «взять» чи «фас» — не реагує!». А от Шкварку «Мамаєві» подарували наші колеги з телеканалу СТБ. «Знайшли десь цуценя, принесли нам. Кажуть: бідує собачка, потерпає, треба щоб ви її прихистили. Ми і взяли, а потім стали думати, як її назвати. Вона зовсім руда, ніби підсмажена, от і прозвали Шкварка», — сміється Костянтин Олійник.


Козаки не люблять «шароварщину»


Поки що в «Слободі» гладко складається не все, її працівники нарікають, що відкрити куточок української архітектури збиралися ще цієї осені — до Покрови. Проте через кількарічні перерви в будівництві виконати план, напевне, не вдасться. Гроші ж ані у держави, ані у київської влади «не клянчать, бо козакам то не личить». І хоча зробити залишається не так і багато — збудувати ще один вітряк, водяний млин і провести оздоблювальні роботи, — однак встигнути це протягом місяця нереально. «Меблі, мисники і лави для українських хаток ми замовили в київських меблевих фірмах за старими ескізами, й скоро їх отримаємо. Зараз дороблюємо ще кошару, хатину ворожки. Вже насипали кілька курганів, на яких будуть стояти степові баби», — ділиться Костянтин Олійник.

Однак навіть після того, як у «Слободі» «мамаївці» наведуть повний марафет, головна проблема залишиться невирішеною. «Щоб цей проект запрацював, треба, аби у «Мамаєвій Слободі» зібралися люди, які підуть сюди не заради зарплати. Мені не потрібні тут хлопці у шароварах і бабусі з віночками на голові, як у київських ресторанах, я шукаю людей, котрим не байдужа наша справа», — резюмує Костянтин Олійник.

А доки в «Слободі» наводитимуть лад, поглянути, як вона виглядатиме, можна і зараз, завітавши на недільну службу до церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що розташована в парку «Відрадний». Відшукати ж сам парк не проблема: він знаходиться біля Національного університету цивільної авіації. Тож досить буде запитати у будь-якого тутешнього студента, де пам'ятник шарі, і всі вони дружно покажуть у бік парку. Бані церкви ви помітите вже напівдорозі до славнозвісного монумента.

До речі, сходити на службу варто ще й тому, що церква, в якій вона відбуватиметься, — копія храму, що стояв у часи Богдана Хмельницького на Запорозькій Січі (на Микитиному Розі). Церква збудована без жодного цвяха, її бані вкриті просмоленою гонтою, а справжньою окрасою є бароковий іконостас, вкритий сухозлітним золотом. До того ж храмів із подібною архітектурою в Україні не споруджували більше двох сотень років. Відтоді, як російський святійший синод у 1801 році заборонив будувати українські церкви. Тоді храми на Україні дозволялося зводити лише за кресленнями, привезеними з Москви. У церкві унікальна кожна деталь. Навіть її хрести, на перший погляд нібито незвичні, — насправді, історично українські. Обрамлені лілеями хрести, що нагадують ніжне мереживо, — наші предки називали богородичними. Тепер подібних в Україні одиниці.

14 жовтня виповниться рівно рік від дня її відкриття. Тоді ж у храмі відбудеться святкова служба, до якої людей у сусідських багатоповерхівках уже традиційно розбудить дзвін-благовіст. «Дзвонитиме один із кращих київських дзвонарів. Перед службою, коли у всіх церквах кілька разів б'ють у благовіст, наш дзвонар б'є в благовіст півгодини і понад 20 разів міняє способи гри». Тож якщо ви завітаєте в цей день до храму, обов'язково одними з перших у Києві побачите і «Мамаєву Слободу», і козацьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці, а ще — улюбленців Костянтина Олійника — дубки, що проросли із жолудів 700-річного (!) хортицького дуба. А головне, в «Слободі» ви знайдете справжній сільський затишок.



Оригінал знаходиться за адресою
http://www.umoloda.kiev.ua/number/260/189/9284/

Рік публікації - 2004.

Джерело -

Газета "Україна молода"

Щоденна інформаційно-політична газета "Україна молода" видається з 1991 року


Див. також:

Київ

Мамаєва Слобода


10.2007
Теми, об'єкти: Київ, Мамаєва Слобода