Подорож Україною
   

    Тут представлено текст публікації Зелена нудьга оксамитового сезону
Автор -
Ліна КУШНІР
Оригінал знаходиться за адресою
http://www.umoloda.kiev.ua/number/33/178/378/
Рік публікації - 2003
Джерело - Газета "Україна молода"

Ліна КУШНІР

Зелена нудьга оксамитового сезону

Досі я лишалася ревним патріотом вітчизняних курортів. Ні болгарський «Сленчев бряг», ні єгипетські піраміди, ні лазурові турецькі береги, де, як запевняють колеги і знайомі, «почуваєшся білою людиною», не виглядали звабливіше, ніж Крим. Море-сонце є, пам'яток — безліч, а щодо сервісу — то хіба ж нам звикати? Проте остання поїздка до Криму стала переконливим доказом того, що адресу відпочинку таки варто змінити. І ось чому...


За квитки поквитаєтесь


Досі вирушати на відпочинок без квитків на зворотну дорогу якось не доводилось. Цьогоріч запастися ними заздалегідь за півтора місяця не вдалося. Тітонька в київській залізничній касі попереднього продажу запевнила: «У Сімферополі візьмете без проблем. Основна частина квитків продається на місці. Ми ж отримуємо для реалізації обмаль квитків, ось вони відразу і розходяться». Заспокоїло й те, що все-таки вересень і курортний бум пішов на спад.

Проте, як з'ясувалося у Сімферополі, абсолютно дарма. На тутешньому залізничному вокзалі, як стомлено нам повідомила тітонька з довідкової, нема жодної (!?) каси попереднього продажу квитків. Тож даємо заробити камері схову на чатуванні наших сумок 4 гривні і йдемо шукати необхідну нам будівлю на вулиці Толстого, 6. «Зовсім поряд — два квартали» — виявилися майже півгодинним блуканням по закапелках кримської столиці. З допомогою небайдужих перехожих знаходимо помпезне приміщення кас попереднього продажу, де, вистоявши в черзі, маємо ще один «сюрприз»: верхні «боковушки» у плацкарті можете взяти хоч зараз, а купейні квитки починають реалізовувати лише за дев'ять днів до відправлення поїзда. На скільки переважна частина відпочиваючих їде курортничати? Правильно, як правило, на десять днів. Тобто сьогодні ви ловите облизня, а завтра замість спокійно лежати на пляжі і нюхати цілюще кримське повітря десь подалі від цивілізації знову перейматиметесь, як купити квитки. Практика бронювання квитків також відсутня. Продумано все тонко — що й казати!

Уже на вокзалі випадково помічаємо вивіску «Сервіс-Центр з обслуговування пасажирів», куди заходимо, майже ні на що не сподіваючись. І... без проблем і черги беремо два купейні квитки на потрібне число. «Без проблем» коштує усього 6 гривень, які віддаєте, не вагаючись, головне — спокій у наступні два тижні відпочинку. Настрій дещо поліпшується, хоча й маєте декілька годин витраченого дарма часу і попсовані нерви. Словом, за ваші ж гроші — ось вам і проблеми на рівному місці.

Проте найцікавіше чекало нас, зазначу забігаючи наперед, під кінець нашого перебування на півострові: коли ці квитки нам довелося здавати (до речі, через гостей, які роз'їжджалися із саміту; досвідчені люди вчасно попередили, що через заблоковані дороги ми маємо усі шанси просто не добратися в Сімферополь на вокзал). Проте яким же було наше здивування, коли в ялтинських касах із 61 гривні з копійками за один квиток нам повернули по 38 гривень! На запитання: «Чому така грабіжницька мзда?» касирка лише знизала плечима. Може, це і був той курортний збір, який «взимаєцца», як зазначено в оголошенні на віконечку каси, з приїжджих?


У кримської природи нема поганої погоди?


«Кримські туристичні маршрути — це енциклопедія, якій Жуль Верн позаздрив би. Їх приблизно 800. Палаци і парки Південнобережжя, Великий каньйон Криму, водоспади, гірсько-лісовий заповідник, згаслий вулкан Кара-Даг, історичні древності Пантикапея, Херсонеса, Бахчисарая, дива печер Чатир-дага і таємниці підземного світу, духовна обитель — Топловський монастир, пушкінські, чеховські місця, Царська стежина...» — так захоплююче змальовує принади Криму інформаційно-історичний сайт «Ворота в Крим». Не сперечаюся, це й справді так, але що не кажіть, у Криму пересічного відпочиваючого приваблює передусім море. І якщо ця складова дає збій, увесь туристичний сезон фактично близький до провалу.

Що красномовно й довела небесна канцелярія. Спочатку липнева спека й аномально низька температура води 10-12 градусів попсували нерви курортникам і місцевим бізнесменам. Уявіть собі: температура повітря далеко за плюс 30, а у воду зайти неможливо. Що, власне, й спостерігалося у липні — заповнені пляжі, а в морі лише екстремальні купаки — та й ті далі, як по коліна, у воду не заходять. А все через так званий згін води, коли прогріту поверхневу воду відганяє в море, а її замінює холодна з дна. Багато відпочиваючих, особливо тих, хто не прив'язаний до санаторіїв і пансіонатів, тобто «дикунів» (а саме вони є основним прибутком місцевих бізнесменів — вони користуються транспортом, їдять у кафе, купують продукти, орендують житло), знімалися з якоря і брали курс на Азовське море. Принаймні кілька моїх знайомих, які поїхали до Криму автомобілями, вчинили саме так.

Оксамитовий сезон також не виправдав надій ні приймаючої сторони, ні гостей. Навіть на Південному березі дощило і було холодно. Купальні костюми повально замінили куртки і светри. Нам вдалося за два тижні скупатися в морі аж п'ять разів. А крем від засмаги з валізи і взагалі не витягали — сама думка про це здавалася смішною.

На перший погляд — ситуація, яка не залежить ні від кого. Вплинути на погоду ж ніхто не в силі. Так то воно так. Але саме на такі випадки й існують на курортах цивілізованих країн басейни з морською водою. Не заперечую, є така розкіш і в окремих готелях Криму. Але вартість проживання там — самі знаєте, не для «дикуна», який тому i їде сам, бо намагається зекономити. Через це ціни, які традиційно падають в оксамитовий сезон, і не думали знижуватися. Господарі котеджу, де мешкали ми, були змушені тримати їх на тому ж рівні, що й у розпал сезону, — по 5 доларів з людини.

Хоча офіційна статистика стверджує, що цьогоріч у Криму відпочило на 15 відсотків курортників більше, я б не була такою оптимістичною. Адже всі ми прекрасно розуміємо, завдяки чому маємо «підйом». Ні, не тому, що в Криму нарешті бездоганний сервіс, а тому, що «велика Росія», та й Білорусь немаленька. А для гостей із сусідніх держав цьогоріч і справді були створені всі оптимальні умови в'їзду: ті ж таки «зелені коридори». Водночас Болгарія та деякі інші країни ввели візовий режим. Ось цим чинникам Крим і має передусім дякувати.


«За прогляд арла — двє грiвні»


А тепер уявіть собі, що вам випала така нефартова карта. Погоди нема — і море відпадає, а відпочивати мусиш. Тут і виникає питання — як? Особливо увечері, коли ви вже не маєте можливості гуляти по руїнах Херсонеса або оглядати красоти Великого каньйону. Якщо ви в Ялті, Алушті, Судаку, Феодосії, Севастополі чи будь-якому іншому великому місті — ви ще маєте шанс себе кудись приткнути. А якщо ви ховалися подалі від цивілізації і вас закинуло у невеличке містечко на зразок Сімеїзу? У кращому випадку вас чекають нудні холодні вечори за пластмасовими столиками у кафе на набережній. У випадку, якщо немає дощу. Це вам не Болгарія, і танцювати на розжареному вугіллі у ресторані ніхто не буде. Привабити клієнта тутешні харчові заклади й не намагаються власними «родзинками». А навіщо? Курортник і так до них прийде, бо подітися все одно нікуди. Щоправда, якщо це ще не зовсім село — тут є кінотеатр (звісно, без будь-якого натяку на долбі діджітал), де у вересні крутять те, що в київських кінотеатрах йшло ще у травні-липні. Якщо пощастить, буде й комп'ютерний клуб (при шаленому везінні — навіть з iнтернетом). Та чи насидитесь ви там по 10 гривень за годину?

Розваги й екскурсії — то взагалі окрема стаття поборів. На території палаців і заповідників грошей не беруть хіба що за повітря. Приміром, вхід до Лівадійського палацу коштує 10 гривень. Вхід до його італійського дворика — ще 5. Окремо треба заплатити за фото-відеозйомку. При цьому зауважте, що Лівадійський палац створено, по суті, з нуля — тривалий час тут був санаторій. А отже, цінних рідкісних експонатів і очікуваної царської розкоші ви тут не побачите. І навіть прискіпливий і уважний турист огляне експозицію за 30-40 хвилин. Водночас вхідний квиток до Херсонеського заповідника коштує 5 гривень. Але тут за ці гроші ви можете оглянути два музеї, два храми і хоч цілий день гулятимете по руїнах старовинного городища.

А знайомі розповіли й узагалі кумедну історію з життя кримських «остапів бендерів». Коли їхня компанія побачила в небі орла і зупинилася, щоб поспостерігати за птахом, до них підскочив місцевий хлопчак і видав: «За прогляд арла — двє грiвні».


Вранці — сніданок, увечері — діарея


Словом, настрій бойовий і в приїжджих, і в приймаючої сторони. Бо і ті, й інші борються за виживання. Перші намагаються якомога дешевше зняти житло, найзручніше вмоститися на пляжі, смачно і дешево поїсти. Другі ж навпаки — у них завдання продати усе якомога дорожче, вклавши в пропонований товар якомога менше затрат і зусиль. Приміром, на якому ще курорті восени ви знайдете такі ціни на овочі й фрукти? Дині — по 2 гривні за кіло, кавуни — по 60 копійок, виноград 4—7 гривень, груші і яблука — від 3—4 гривень. Навіть для Києва дорогувато. Такого немає ніде в курортних містах ні Краснодарського краю, ні Кавказу, ні Болгарії. Севастополь, куди ми поїхали на екскурсію, на цьому тлі здався просто дешевим раєм — 30 копійок кавуни, по 50—80 копійок дині.

Харчування в місцевих генделиках — теж на київському рівні, тобто недешеве. Але відчуття того, що тут раді вам і вашим грошам — жодного. Сусідка по пансіонату, яка попередні кілька років відпочивала в Болгарії, ділилася враженнями: ціни фактично однакові, але меню «там» — це цілий талмуд, а не 2—3 сторінки, де основі страви — сосиски і пельмені. Навіть всю відпустку харчуватися можете в одному місці так, щоб не замовляти двічі одну й ту саму страву. Та й порції — щоб наїстися, а не поклювати. І «поклювати» далеко не завжди якісно, втім за кілька днів до печії і діареї просто звикаєш.

Зате кримське обслуговування більш ніж «ненав'язливе». «Розслабити булки» не можна ні на мить. Тільки й пильнуй, аби в рахунку якійсь страві не приплюсували «зайві» кілька гривень. А про такі тонкощі ресторанного етикету, що вино наливають у присутності клієнтів, а не приносять уже готове в келихах, а цукор до чаю чи кави подають окремо, в більшості закладів, схоже, й уяви не мають. Та й навіщо метушитись біля клієнта? Адже чайові вже й так включені в рахунок — 10 відсотків за обслуговування.


Чи все так погано в кримському домі?


Ні, визнаю, що не все. І насамперед це стосується транспорту. Добратися у будь-який кінець півострова на маршрутці можна практично без проблем і за прийнятну ціну. Ходять вони часто і справно. А повертаючись до Києва машиною, оцінили й те, що кількість сервісних автослужб значно збільшилась, вздовж доріг — достатньо цивілізованих автозаправок, затишних кафе та ресторанчиків. Наш водій захоплювався тим, що фактично прибрані на дорогах усі пости ДАІ — нарешті жодних тобі поборів з автотуристів. І зрештою в належний стан приведено кримські дороги.

Збільшилась у Криму і кількість приватних пансіонатів. Приміром, двоповерховий будиночок, в якому мешкали ми, повністю здавали. Лише з центрального входу тут було вісім 3—4-місних кімнат. Були ще й апартаменти з автономними входами — «під ключ». У дворі — два вагончики — також обладнані під житло. Як вдалося дізнатися в найманої робітниці, яка тут була кимось на зразок покоївки (випрати постіль, прибрати), у кращі часи (тобто в сезон, коли будинок заповнений повністю, як це було торік) у пансіонат, «влазить» понад 70 (!) осіб.

Усе це дійсно приємно. Проте в Крим ви, зрештою, їдете не для того, щоб провести відпустку в авто, маршрутці чи кімнаті пансіонату. Тому особисто я наступного року розгляну варіант Єгипту чи Болгарії...



Оригінал знаходиться за адресою
http://www.umoloda.kiev.ua/number/33/178/378/

Рік публікації - 2003.

Джерело -

Газета "Україна молода"

Щоденна інформаційно-політична газета "Україна молода" видається з 1991 року


Див. також:

Крим

Сімферополь


10.2007
Теми, об'єкти: Крим, Сімферополь, сервіс