Подорож Україною
 
   

    Тут представлено текст публікації Чернігів у розрізі
Автор -
Олексій ГАЛЧИН
Оригінал знаходиться за адресою
http://www.umoloda.kiev.ua/number/764/235/27797/
Рік публікації - 2006
Джерело - Газета "Україна молода"

Олексій ГАЛЧИН

Чернігів у розрізі

У Чернігові — сезон великої археології. На території Валу, на площі майже три гектари, працюють археологи. Вони досліджують місце, де колись був стародавній Дитинець (укріплена частина, фортеця міста). Такі масштабні розкопки тут проводяться вперше за двадцять років. І хоча, на перший погляд, якихось сенсаційних знахідок поки що немає, отримані під час розкопок результати дозволяють археологам не тільки переглянути історичну карту Чернігова, а й, можливо, інакше оцінити роль міста над Десною в історії Київської Русі. Очолює експедицію співробітник Інституту археології НАН України, викладач Чернігівського педуніверситету, кандидат історичних наук Олена Євгеніївна Черненко.


Історія у розрізі


— Олено Євгеніївно, розкажіть, будь ласка, про те, чим викликаний інтерес археологів до цього місця і які зараз роботи тут проводяться.

— Археологічна експедиція працює в зоні колишнього будинку дворянських зібрань XIX сторіччя, на місці якого зараз планується спорудити готельно-розважальний комплекс. Як відомо, цей будинок був зруйнований під час Великої Вітчизняної війни, а в 50-ті роки його залишки зрівняли з землею. У 80-ті роки минулого сторіччя тут проводилися великі дослідження, але через певні обставини (розпад Радянського Союзу та припинення фінансування) розкопки довелося згорнути. Недокопану ділянку засипали піском і залишили до кращих часів, поки кілька років тому не з'явилися бажаючі будувати у центрі міста і відновити будинок дворянських зібрань. Минулого року ми звільнили ділянку від піску, зараз проводимо її дослідження. Для нас вона цікава перш за все тим, що це територія Дитинця — історичного центру міста. Життя тут не зупинялось протягом усієї історії Чернігова. Тут постійно щось будували і перебудовували. Культурний шар досягає 4 метрів. Так що тут ми бачимо історію міста ніби у «розрізі», починаючи від того, коли на цьому місці у VII сторіччі оселилися люди і почали розорювати землю, і закінчуючи XX сторіччям.

— Чи є вже якісь попередні результати досліджень? Що нового відкрив археологам Дитинець?

— Ми зараз копаємо на місці, де проходив вал чернігівської фортеці. До цього часу археологи та історики вважали, що він був збудований у XII сторіччі, у період найбільшого розквіту Чернігова за часів Київської Русі. Коли ми почали копати в цьому році, то з'ясувалося, що вал було споруджено у X сторіччі, а можливо, й раніше. Про це говорять знайдені нами нижче підошви валу кераміка, намисто та бісер, які датуються X сторіччям. По-друге, ми зараз можемо зробити висновок про те, що територія древнього Чернігова була значно більшою, ніж вважалося раніше. На момент появи укріплень територія міста складала приблизно 16 гектарів. Цікаво, що на той час територія Києва, так званого міста Володимира, була лише 10 гектарів. Тобто вже тоді Чернігів був серйозним конкурентом Києва. Як відомо, в літописах Чернігів згадується вперше в 907 році: у переліку міст, яким, за угодою з князем Олегом, Візантія платила данину. У списку він стоїть другим після Києва.


Татари увірвалися в Чернігів з боку Стрижня


— Як виглядала найдавніша Чернігівська фортеця?

— Поселення, що розташовувалося на території сучасного Валу, було оточене земляним насипом. Ми не можемо зараз уявити, скільки метрів він був заввишки, але завширшки — метрів 10—12, не менше. Мабуть, стільки ж і в висоту. Перед ним був рів, шириною не менш ніж 20 метрів і глибиною метрів 5—6. Його край проходив там, де зараз вулиця Преображенська, і тягнувся у бік Стрижня. Зверху на валу стояли дерев'яні конструкції. Біда археологів у тому, що, коли фортецю руйнували, її верхній шар зрили разом із землею і знищили всі сліди давньоруських оборонних споруд. Фортеця у Чернігові проіснувала дев'ять століть, майже не змінюючи свої межі. Поки її не знесли на межі XVIII—XIX сторіч.


* * *


Вал — це серце стародавнього міста. За Давньоруської доби це було місце, де мешкав князь, де стояв княжий мурований терем. Поруч розташовувалися собори, будинки знаті та простолюдинів. Знатні мешкали у дерев'яних, можливо, двоповерхових спорудах. А бідні, як сьогодні б сказали, пересічні люди — у напівземлянках із глинобитними печами. Прості люди, здебільшого, як сказали б знову ж таки сьогодні — обслуговуючий персонал, займалися ремеслом, ловили рибу, полювали на звіра. До речі, про полювання у чернігівських лісах згадує ще Володимир Мономах у своєму Повчанні. Він, мабуть, не один був таким затятим мисливцем, тому що під час розкопок тут знайдено велику кількість рогів косуль, лосів, ікла диких кабанів тощо. За часів монгольської навали Дитинець дуже постраждав. Забудова була майже вщент знищена.

Двадцять років тому експедиція Володимира Коваленка на території Чернігівської фортеці дослідила рештки воріт, через які монголи штурмували Чернігів (вони розташованi з боку Стрижня, неподалік від стін Художнього музею, і зараз під землею). Ворота були розбиті та спалені під час штурму. У воротах знайшли великий замок, який закривав вхід у Чернігів — він зараз демонструється в Чернігівському історичному музеї. В ньому була відмичка, якою його намагались відкрити, але потім збили тараном, що так і залишився лежати у цих воротах.

Життя на території Дитинця відновлюється у XIV—XV сторіччі. Слідів цієї забудови досить мало. Населення, мабуть, було не дуже багато. Однак у XVI сторіччі тут починає селитися більше людей, і фортецю відбудовують. В XVII—XVIII сторіччях на території фортеці з'являються кількаповерхові дерев'яні споруди з великими підвальними приміщеннями. До речі, цього року було досліджено залишки мурованого магістрату Чернігова XVIII сторіччя. У цей час життя у Чернігові було не дуже мирним. Наприклад, більшість споруд XVII сторіччя загинула під час пожежі, і власники не змогли врятувати своє майно. Як кажуть, людям горе, а археологам —знахідка. Якщо якась споруда руйнувалася внаслідок катастрофічних подій, практично все, що було в цьому приміщенні, залишалося на місці, тож можна зробити висновки: чим займалися люди, яким ремеслом володіли, який у них був достаток, якими речами вони користувалися. Наприклад, на одній із ділянок, мабуть, із покоління в покоління мешкали рибалки. Бо знайдено сітку давньоруської доби з грузилами, а поруч сітку XVI сторіччя, також із грузилами — тобто заняття мешканців фортеці не змінювались протягом багатьох століть. До речі, рибу тоді ловили дуже велику і багато, зокрема тут знайшли велику кількість кісток риб осетрових порід. Зараз у Десні про таку доводиться лише мріяти...

Можливо, з часом чернігівці та гості міста зможуть побачити своїми очима цю «історію у розрізі». Забудовники планують зберегти невеличку частину розкопаної території такою, як її побачили археологи.


Копай глибше


Ставлення більшості людей, які не закінчували історичних факультетів і ніколи не працювали з лопатою на розкопі, до археологів — як до диваків, котрі носяться зі своїми кістками та черепками, або ж як до Індіани Джонс, шукачів скарбів, пригод тощо. У житті все набагато складніше, важче і менш романтично, хоч і не менш цікаво. Однак скарби все ж таки трапляються. Звісно, чернігівський Дитинець — не скіфські кургани, але...

— Чернігів у давньоруські часи був багатим містом, — розповідає Олена Черненко. — Про це говорять не лише скупі письмові згадки, а й археологічні дослідження. У місті було розвинуте ремесло. Варто сказати, що Чернігів у часи розквіту Київської Русі вважався одним із центрів не лише торгівлі, а й ювелірного мистецтва. Про багатства говорять як залишки майстерень, так і багаті захоронення знаті. Чернігівський курганний могильник є одним із найбільших на території Східної Європи. А скарби з Чорної Могили, розкопаної в XIX сторіччі професором Д. Самоквасовим, увійшли до підручників з археології. Що стосується скарбів на території Дитинця, то тут ситуація досить цікава. Двадцять років тому, коли ми проводили розкопки біля зруйнованих татарами воріт, нам пощастило знайти скарб: кілька срібних чаш і жіночі прикраси. Я пішла демонструвати студенту, як робити розчистку ями, і там побачила шматки металу. Спочатку ми подумали, що це — бронза. Але коли я почала розчищати, виявилося, що то кілька срібних золочених чаш поставлено одна на другу і там лежали жіночі прикраси. Зараз вони в експозиції Чернігівського історичного музею. Але хочу зазначити, що скарби — знахідки дуже рідкісні. У всі часи люди намагалися рятувати свої багатства. До речі, цінних речей на території Дитинця, особливо тих, які відносяться до періоду монгольської навали, знайдено дуже мало. Таке враження, що коли татари підійшли до стін фортеці, чернігівці встигли заздалегідь вивезти все більш-менш цінне.


Пектораль для маленької дівчинки


— Олено Євгеніївно, ви — відомий у місті археолог. У вас є ціла низка цікавих археологічних відкриттів. Чого варта, скажімо, знахідка у Новгород-Сіверському давньоруського княжого терема. Розкажіть, будь ласка, з чого почалося ваше захоплення археологією і як ви обрали фах ученого-дослідника?

— Мої батьки — Євген Васильович Черненко та Елеонора Вікторівна Яковенко — археологи. Обидва вони професори, доктори наук, досить відомі в Україні фахівці-скіфологи. Уперше я потрапила в експедицію, коли мені було шість років, і з того часу всі літні канікули проводила у полі. Спочатку допомагала батькам. А потім років із 13 уже почала працювати як співробітник — землекопом, лаборантом, а далі науковим співробітником — я й сама не помітила, як археологія стала фахом.

— Що вас найбільше вразило в ті далекі роки, коли ви почали їздити в експедиції?

— Напевне, знаменита скіфська золота пектораль. Мій тато був саме тією людиною, яка дістала її з Товстої Могили. Це був 1971 рік, Дніпропетровська область, місто Орджонікідзе. На околиці цього міста копали курган Товста Могила. Керував експедицією Борис Мозолевський — відомий історик, археолог, письменник, а на той час молодий співробітник Iнституту археології. Товста Могила — курган, який був дуже пошкоджений залізницею. Там розташовувався бліндаж часів Великої Вітчизняної війни. Ніхто з археологів не хотів копати Товсту Могилу. Вважалося, що курган розграбований. Тож і відправили туди керівником експедиції зовсім молоду людину — лаборанта Мозолевського, а мій батько як досвідчений фахівець був його науковим консультантом та заступником. Ми з мамою були в іншій експедиції, за 40 кілометрів від Орджонікідзе, і часто приїжджали до тата. Пектораль знайшли, як відомо, не в основній поховальній камері, а в коридорі-дромосі, який вів до неї. У ньому було дуже вогко і брудно, рідка багнюка доходила до кісточок. І цю ділянку сантиметр за сантиметром обмацували руками. Мій тато у цій багнюці до крові порізав руку. Вирішили подивитися, що ж там таке. І знайшли золоту пектораль та золотий царський меч. Археологи, які вивчають скіфський період історії, досить часто мають справу зі скарбами, з золотом. Тож до дорогоцінного металу в них зовсім інше ставлення. Те, що пектораль не просто коштовність, а дуже цікава річ, унікальна знахідка, справжній шедевр ювелірного мистецтва, відразу всі зрозуміли. Тоді подивитися на неї приїжджали дуже багато людей. Одними з перших були і ми з мамою. На жаль, фото, на якому я приміряла цю річ, не збереглося. Мені тоді було 8 років — як нині моїй молодшій доньці.

— До речі, про дітей — чи продовжили вони справу своїх дідуся і бабусі, мами? Вони також археологи?

— Дві мої доньки ще малі, а старший син навчається в Києві, на історичному факультеті. Зараз він на другому курсі, але вже кілька разів побував у археологічних експедиціях. Побачимо, чи вистачить у нього натхнення та сил. Адже археологія — це дуже важка справа і досить тяжка праця. Це і робота у несприятливих умовах, у різних погодних умовах: iде дощ, а ми працюємо, буде холодно, а потрібно працювати. Дуже багато треба працювати з літературою, запам'ятовувати різної інформації. Археологія — це та наука, яку в теорії вивчати неможливо. Потрібно багато років їздити в експедиції, засвоювати методику, дивитися, що роблять твої колеги, щоб стати справжнім фахівцем.


ДОВІДКА


Пектораль — золота прикраса скіфських царів. Вага 1150 грамів. Діаметр 30 см. Шедевр невідомого майстра з Боспорського царства. В цілому в Товстій Могилі експедиція Мозолевського знайшла 4,5 кілограма унікальних виробів із золота.



Оригінал знаходиться за адресою
http://www.umoloda.kiev.ua/number/764/235/27797/

Рік публікації - 2006.

Джерело -

Газета "Україна молода"

Щоденна інформаційно-політична газета "Україна молода" видається з 1991 року


Див. також:

Дитинець

Дніпропетровщина

Нижнє Подніпров'я

Полісся

Чернігів

Чернігівщина


10.2007
Теми, об'єкти: Чернігів, Дитинець, Дніпропетровська область, Орджонікідзе, Скіфська золота пектораль, курган Товста Могила, Борис Мозолевський