Подорож Україною
   

    Тут представлено текст публікації Цариця волинських сіл
Автор -
Богдан ДЕМ'ЯНЧУК
Оригінал знаходиться за адресою
http://umoloda.kiev.ua/number/772/286/28088/
Рік публікації - 2006
Джерело - Газета "Україна молода"

Богдан ДЕМ'ЯНЧУК

Цариця волинських сіл

«Дермань! Знаєте Ви, що таке Дермань?... Ні, Ви не знаєте, що таке Дермань. Це дуже простора і дуже барвиста казка. Вже здалека розгортається вона цілими милями вправо і вліво. Вже здалеку цілими натовпами пруться зо всіх сторін краєвиди, і горе Вам, чоловіче, коли Ви не митець, не поет або, принаймні, звичайний фотоаматор. Зупиніться, знімайте капелюх і старанно вітайте цю царицю волинських сіл», - так писав про своє рідне село відомий український письменник Улас Самчук. Щось додати до сказаного важко, бо той, хто вперше потрапляє до Дерманя, замиловується його незвичайною красою й назавжди залишає тут частинку свого серця.


Село - як писанка


Село Дермань Здолбунівського району лежить від Рівного за годину їзди авто, вдалині від центральних доріг. Ще до недавнього часу добратися до села було непросто, адже лише минулого року сюди прокладено дорогу з асфальтовим покриттям. Уперше випало побувати в селі кілька років тому. Тоді довелося довгенько поблукати мальовничими пагорбами та крутосхилами - справжніми «дерманськими горами», адже лише по головній дорозі село простяглося на сім кілометрів, а ще скільки хуторів, кутків, рукавців розтяглися у боки - не злічити. Його навіть розділили на дві сільські ради і адміністративно тепер існує Дермань Перший та Дермань Другий. Весною село потопає в мереживі білого цвіту, восени ж радує жовтими, як бурштин, грушами, червонобокими, налитими сонцем, яблуками, брунатними сливами. Скуштувати цих природних дарів довелося й автору цих рядків, щоб набратися сил й енергії, які допомогли б здолати кількакілометровий шлях яругами, пагорбами і видолинками через дерманський куток з колоритною назвою Пропастище до хутора Запорожжя, туди, де народився і провів свої дитячі роки Улас Самчук. Звідти він підтюпцем бігав до школи, шукав, звідки бере початок загублена між пагорбами річка, вдихав аромати лугів, гаїв, перелісків. Цей мальовничий край був у серці письменника всі роки еміграції, живив його творчість, що вибухнула двадцятьма книжковими виданнями, серед яких - «Волинь» і «Ост», за які письменника у 1982 році висували на здобуття Нобелівської премії.

І ось нещодавно трапилася нова нагода відвідати старовинний Дермань - тут відбувалося літературно-мистецьке свято «Дерманський світильник», на якому щорічно вручають обласну літературну премію «Світочів». Адже саме тут у добу середньовіччя була «кузня» світочів української духовності та просвітництва.


Тут усе дихає історією


Перша письмова згадка про Дермань датована 1497 роком, хоча археологічні розкопки свідчать, що місцевість ця була густозаселена ще в епоху кам'яної доби. У першій половині XV століття Дермань успадкував князь Василь Острозький, котрий став фундатором Свято-Троїцького монастиря. Саме тут був створений один із культурно-освітніх осередків України: діяли духовна школа, друкарня, була зібрана велика бібліотека, прикро, що нині вона втрачена. Відомо, що у друкарні при монастирі були надруковані «Охтаик, сиріч Осьмогласник...» (1603) та «Лист Мелетія, святійшаго патріарха александрийскаго» (1605). Довгий час тут жив і працював Мелетій Смотрицький - автор «Треносу» та «Грамматики словенскія». Навіть у Московії «Граматика» перевидавалася двічі, правда без зазначення імені автора. Тривалий час Мелетій Смотрицький був архімандритом дерманського Свято-Троїцького монастиря. Тут він і похований. На фасаді монастирської церкви було встановлено меморіальну дошку на честь українського світоча, але не так давно вона кудись зникла. Керував дерманською друкарнею письменник, перекладач і культурний діяч Даміан Наливайко, брат керівника селянсько-козацького повстання 1594-1596 років Северина Наливайка. Він не лише готував твори до друку, а й писав передмови та післямови до них, часто віршовані. Працював тут й Іван Федоров. Очевидно, у Дермані він готувався до видання Острозької Біблії. Але з 1605 року діяльність культурно-просвітницького осередку починає занепадати, а друкарню перевели до Острога. А тому й не дивно, що саме тут народилися, щоб продовжити справу попередників, відомі на весь світ особистості - Улас Самчук та Борис Тен (Микола Хомичевський), перекладач творів Гомера, Арістотеля, Арістофана, Есхіла, Шіллера, Міцкевича та багатьох інших класиків світової літератури. На будинку, де народився письменник, відкрито меморіальну дошку. А от хата, де побачив світ Улас Самчук, не збереглася.


Центр центрів на планеті


Усі гості свята «Дерманський світильник», здолавши добрий шмат дороги ямами та яругами (благо, що днина стояла тепла та погожа, бо ж у дощ та негоду дістатися туди ой як проблематично) і добравшись до хутора Запорожжя, родинного гнізда Самчуків, змогли самі в цьому переконатися: на місці тiєї хати тільки лежить здоровенний камінь із табличкою, що, мовляв, саме тут народився відомий письменник. Правда, змогли поспілкуватися з родичами великого письменника, які проживають на цьому ж хуторі. А от меморіальна дошка на честь Уласа Самчука встановлена на стіні Дерманської гімназії, що розміщена у двоповерховому будиночку колишньої вчительської семінарії. У одному з крил гімназії силами ентузіастів створено музей письменника. Тут зібрані особисті речі Уласа Самчука, частина яких передана з Канади, де він провів останні роки, книги різних видань, фотографії, картини. Хоча, як зазначає директор музею Федір Єфімчук, після передачі речей письменника з канадського Торонто до Києва частина їх осіла в Тилявці на Тернопільщині, де після переїзду з Дермані проживали батьки Уласа. Нині музей відвідують багато екскурсантів. Створений навіть окремий екскурсійний маршрут «Подорож на батьківщину Уласа Самчука і Бориса Тена», що користується популярністю у школярів та дорослих. Особливо багато відвідувачів було минулого року, коли святкували 100-річчя від дня народження Уласа Самчука. І дуже прикро, що на всеукраїнському рівні це святкування пройшло зовсім не помітно. Добре, що хоч у Рівному на Театральній площі відкрили пам'ятник славетному землякові. Довгий час заборонений і викреслений із пам'яті нащадків, він повернувся на рідну землю у бронзі. Багато води витекло від того часу, коли Улас Самчук бігав по дерманських травах босими ногами, багато змін відбулося у свідомості сельчан. Почали занепадати родинні гнізда Довбенків, Балабів, Бухалів, так опоетизовано оспівані у романі «Волинь» - в історії Дерманя були періоди, від яких село так і не змогло оговтатися. У роки Другої світової війни він став справжньою «повстанською столицею». Тут ішов вишкіл молодших командирів, працювали майстерні з ремонту зброї, випуску мін, виготовлення одягу, картографічне бюро. Активним у політичному житті дерманцям радянський режим «віддячив» сотнями висланих, убитих та закатованих у тюрмах. Лише в Дермані Першому жертвами комуністичного терору стало понад двісті чоловік. Щоб очорнити діяльність повстанців, витравити національну пам'ять, у 1946 році перейменували древній Дермань на Устенське. Понад 40 років селу не повертали старої назви. І лише зусиллями рівненських письменників у 1988 році селу повернули віковічну назву.

Нині дерманці виживають, як і всі українці, лише завдяки двом годувальницям - землі та корівчині. Якось не навчені їздити по заробітках, вони намагаються викрутитися зі скрутного становища, навчаються жити по-новому. Хоча намітилися й позитивні зміни. Ось врешті-решт прокладено дорогу, ведуть до села газ - усі вулиці села риті-перериті канавами. Та ота мальовнича розкиданість села на пагорбах та видолинках дається взнаки, адже селянам доволі накладно за власні кошти тягти кілометри газопроводу. Тож і не певні, що до зими впораються.

Серед цих розритих канав та яруг, покинутих хат єдиним культурним осередком, якщо, звісно, не рахувати кафе, що вражає грубезними древніми стінами, залишається Дерманська гімназія. Її директор Марія Хаврук зауважує, що у селі напрочуд багато талановитих дітей. Чимало випускників продовжують навчання у Рівному, Луцьку, Львові, Києвi, але додому майже ніхто з них не повертається. А тому все менше діток приходить навчатися у молодші класи - древній Дермань поволі старіє.


ЦИТАТА

З «Дерманських сонетів» Бориса Тена


Дерманських пагір прадідній родині

І заповітній Скавиній горі,

Що славу їй співали кобзарі,

Синівський мій уклін складаю нині.

І давній цій вклоняюся твердині,

Що стереже перекази старі...


ЦИТАТА

З роману Уласа Самчука «Волинь»


«Матвій садок свій оглядає і рано, і ввечері, і завше, коли тільки має вільну хвилину. Знає його, як жид свою кишеню... А сорти все які! Самі, можна сказати, найкращі: золоті, зелені та білі ренети. Опісля цеголки, цяківки червонобокі - солодкі тарольки (ах, як пахнуть. А долежать часом до Масляної). Виноградки. (Це не яблука - це щастя. Великі - півхунта кожне). Зорі, довгощепи. Це все сорти зимові. Літніх яблук Матвій не садив, бо «який з того толк»?»


ЦИТАТА

З роману Уласа Самчука «Волинь»


«Володько любить саму вечірню відправу і взагалі монастир. Стара будова, старезні, погризені часом мури, висока дзвіниця з широкою залізною брамою, широчезні смереки, якими бозна відколи висаджені монастирські алеї - все це наводить на Володька особливий якийсь, відмінний від щоденного настрій. Він любить, коли вже западе сонце, бути на монастирському подвір'ї і слухати, як шумлять над головою смереки, обвішані довгими шишками. Ш-ш-ш-ш!.. Ш-ш-ш-ш!...Шумлять вони безконечно і завше, навіть при цілковитій тиші безвітря».



Оригінал знаходиться за адресою
http://umoloda.kiev.ua/number/772/286/28088/

Рік публікації - 2006.

Джерело -

Газета "Україна молода"

Щоденна інформаційно-політична газета "Україна молода" видається з 1991 року


Див. також:

Волинь

Дермань

Рівненщина

Троїцький монастир-фортеця


12.2007
Теми, об'єкти: Дермань Здолбунівського району, Рівненщина, Волинь, Улас Самчук, Василь Острозький, Свято-Троїцький монастир, Іван Федоров, Борис Тен