Подорож Україною
 
   

    Тут представлено текст публікації Вічність має вимір
Автор -
Наталія ЛЕБІДЬ
Оригінал знаходиться за адресою
http://umoloda.kiev.ua/number/1084/189/38822/
Рік публікації - 2008
Джерело - Газета "Україна молода"

Наталія ЛЕБІДЬ

Вічність має вимір

...Він молодший тільки за Лавру і Святу Софію. Хоча літописні джерела твердять, що Михайлівський Золотоверхий монастир заснував наприкінці Х століття — в епоху хрещення Русі — перший митрополит київський Михаїл. Проте відлік часу для монастиря традиційно ведуть усе ж з 1108 року — зі згадки про те, як «закладена була церква Святого Михаїла Золотоверха Святополком князем місяця серпня на одинадцятий день». З цього дня й почалася слава прекрасного храму київського — слава, більша за його загибель і величніша за відродження. Про історію Михайлівського Золотоверхого монастиря можна говорити багатоденно й багатосторінково. Ми обмежимося декількома фактами — дещицею з того, що проніс із собою монастир через дев’ять нескінченних віків.


Факт 1. Усі фундатори перших «михайлівських» храмів на Русі були пов’язані шлюбними стосунками з візантійським імператорським двором. У Візантії архистратига Михаїла надзвичайно поважали. Проте слід зазначити, що Лаодикійський Собор (319—321рр.) засудив ангелопоклоніння — згідно з його постановою, ангелів (і Михаїла в тому числі) слід вшановувати як служителів божих та охоронців роду людського. Та як засвідчує у своїй «Хроніці» Феодосій Софонович, Михайлівський собор був присвячений не просто архистратигові Михаїлу, а диву вигнання ним антихриста.

Факт 2. Первісні розміри храму становили 28,8 на 18,86 м. Стіни були збудовані з рожевої плінфи та бутового каменю, підлогу викладено великими червоними кахлями. Площини фасадів прикрашали широкі пілястри, по верху проходив меандровий фриз, барабан купола було окантовано стрічкою невеликих ніш.

Факт 3. А дерев’яний Михайлів­ський Золотоверхий монастир у народі мав назву Варваринського, оскільки в ньому зберігалась невичерпна скарбниця зцілення — мощі святої Великомучениці Варвари. Монастир неодноразово знищували — як навали половців і татар, так і пожежі, які часто спустошували Київ. Але кам’яна церква, яку побудував Святополк, і далі гордо здіймалася в небо, тож біля неї прибудовували дерев’яні келії, й монастир відновлювався.

Факт 4. У середні віки монастир юридично закріпив право на самоврядування: у 1523 році ігумен Макарій отримав відповідну грамоту від литовського короля Сигізмунда І. В цьому документі король визнає Макарія настоятелем і дає йому офіційний дозвіл на відновлення монастиря (востаннє перед тим він серйозно постраждав під час навали кримського хана Менглі–Гірея у 1482–му). Вже у 1526 році стараннями Макарія монастир зібрав до своїх володінь чималу територію: Печерську ділянку Старого міста, увесь Хрещатик і половину Клову, а також весь Кудрявець від Львівських воріт до Шулявщини.

Факт 5. За панування в Росії Петра І права духовенства почали поступово обмежувати. Справу предка продовжив Петро ІІІ — у 1762 році він оголосив про повну секуляризацію церковного майна. У тому ж році Катерина ІІ, що посіла російський престол, повертає монастирям усі маєтності, однак ще через два роки забирає у церкви її нерухомість. Передбачаючи секуляризацію, монастирі почали активно збувати своє майно. Михайлівська обитель відпустила на волю усіх своїх кріпаків, а у 1775–му монастир почав зменшувати господарство і продавати худобу.

Факт 6. Історія Михайлівського Золотоверхого монастиря тісно пов’язана з багатьма видатними іменами: у 1628 році його навідував відомий церковний діяч Мелетій Смотрицький; протягом десяти років (до 1643–го) монастир безпосередньо підпорядковувався митрополитові Петру Могилі. У 1701 році гетьман Іван Мазепа своїм коштом виготовив срібну раку для мощів святої Варвари вагою понад 32 кілограми; а у 1712—1715 роках київський губернатор Дмитро Голіцин за порятунок у монастирі під час моровиці докорінно перебудував Варваринський приділ обителі, піднявши його стіни на 2/3 від колишньої висоти.

Факт 7. У ХХ столітті монастир пережив найбільшу свою трагедію: з 1917 року в його стінах побували найрізноманітніші люди й установи — від військ Директорії до студентів, які облаштували там гуртожитки. У 1922–му розпочався процес над керівництвом монастиря — настоятелем єпископом Олексієм, намісником архімандритом Тихоном та ризничим Інокентієм. Їх звинувачували в тому, що вони не віддали державі церковні коштовності. А в 1934–му на конкурсі побудови «Урядового центру» переміг проект архітекторів Юрченка і Каракіса, який передбачав знищення Михайлівського Золотоверхого монастиря і зведення на його місці партійних та державних будівель. І хоча свідомий науковий світ активно протестував проти подібного вандалізму, добитися вдалося лише демонтажу фресок та мозаїк Михайлівського собору, які нині знаходяться в Росії. Свій голос проти руйнації київської святині подав тоді і Олександр Довженко...

Факт 8. У постсталінські та повоєнні роки від ансамблю монастиря лишилися тільки трапезна церква Іоанна Богослова, частина цегляної огорожі та кілька пізніших споруд. Однак у 1970–му їх теж планували знищити, побудувавши на тій ділянці, де був собор, музей Леніна. В 1999 році влада незалежної України відновила Михайлівський Золотоверхий собор.


(За матеріалами книги «Історія Свято–Михайлівського Золотоверхого монастиря»: видавництво «Грані–Т», 2007 рік).



Оригінал знаходиться за адресою
http://umoloda.kiev.ua/number/1084/189/38822/

Рік публікації - 2008.

Джерело -

Газета "Україна молода"

Щоденна інформаційно-політична газета "Україна молода" видається з 1991 року


Див. також:

Київ

Михайлівський Золотоверхий монастир


01.2008
Теми, об'єкти: Свято–Михайлівський Золотоверхий монастир, Київ, Михайлівський собор, трапезна церква Іоанна Богослова