Подорож Україною
 
   

    Тут представлено текст публікації Азовленд
Автор -
Петренко Ігор
Оригінал знаходиться за адресою
http://ut.net.ua/art/169/0/2900/
Рік публікації - 2009
Джерело - Український Тиждень

Петренко Ігор

Азовленд

Поніжитися в солоних хвилях хочеться попри все: кризу, дорожнечу, розгул грипу А(Н1N1) у світі... Можливо, якраз варто згадати про найбюджетніше та найтепліше серед наших морів – Азовське?

У Бердянську нема іноземних військових кораблів, як у Севастополі, чи навіть туристичних лайнерів, як у Ялті. Майже відсутні й вибагливі інтуристи. Тут тепле море, недорогий віт­чизняний сервіс (української, ясна річ, якості) – тобто це питомо внутрішній наш курорт, який у всі часи сприймався як альтернатива дорогим Ялтам і, тим більше, закордонним Канарам чи Хургадам.


Плюс дитяче ліжко-місце


«Марино, дивися – тут не Ленін, а якась тьотя!» – чути вигук із натовпу біля щойно прибулого київського потяга. Суперзірка Бердянська, його уродженка – легендарна льотчиця сталінських часів Поліна Осипенко – зустрічає приїжджих на привокзальній площі в шерензі з квартирною агентурою, що активно шукає винай­мачів.

«У мене дешево, всі зручності, й пляж поруч!» – перепиняє жінка сім’ю з двома дітьми. «Та ми на базу», – відмахується татусь.

Таблички з пропозиціями висять майже на кожному будинку й пансіонаті. Не диво побачити в місті «Запорожця» або «Жигуля», що їздить із саморобною рекламою на даху «Здам під ключ житло поруч із морем». Є з чого вибирати: санаторії, готелі, приватний сектор… І всюди роблять знижку до 50% на додаткові місця для дітей.

«Та це ж дитячий Белібердянськ!» – неодноразово чув стереотипні уявлення про цей азовський курорт. Справді, в міській смузі переважають пляжі, розраховані на малечу. Навіть є «жабенятники», де вовтузяться в піску й воді дошкільнята та однорічна дітлашня. Є й лагуни з лікувальною грязюкою.

Утім, якщо комусь подобається море бурхливе, з пустельними дикими пляжами – знайдеться тут і таке. Треба лише хвилин із двадцять проїхати з центру міста піщаною косою, що кривою шаблею врізується в Бердянську затоку на кілька кілометрів. Уздовж коси вишикувані турбази, санаторії, готелі, а в кінці її розкинулося невеличке селище. Доїжджати сюди з Бердянська нескладно: автобуси, маршрутки, таксі – транспорту не бракує. І тоді з боку відкритого моря неважко відшукати місця, де вода чиста й прохолодна та вкрай мало пляжників. Однак і там походжають піском у пошуках заробітку носії чебуреків, вареної кукурудзи, пахлави, креветок і особливо в’ялених бичків, які є тутешньою фішкою.


Мальви під оливами


Я сідаю в оглядове колесо, що наприкінці набережної імені Горького. Воно, мабуть, теж іще радянське, «гірко»-скупо змащене – тож рипить, але потроху піднімає вгору над дахами, над морем, над натовпом.

Роздивляюся Бердянськ із висоти польоту чайки. Місто дворівневе: є гора, тобто колишній берег моря, що тисячоліття тому був крутим і високим, і нижній центр. Багатоповерхові будинки тут розташувалися впереміж із приватною одноповерховою забудовою за незрозуміло яким генпланом.

Скрізь у приватному секторі, а також у дворах панельних багатоповерхівок насаджено багато мальв і чорнобривців. Коли попервах заходиш із набережної у двори, можна навіть здивуватися: невже приїхав на курортний південь? Бо ростуть тут звичайні собі клени та каштани, й не видно на вулицях і в палісадниках інжирових дерев та магнолій, як в Алупці чи Одесі, пальм або платанів. Єдина прикмета місцевої флори, що відрізняє її від «континентальної» загальноукраїнської – кущі лоху сріблястого, його ще називають азовською оливою, що зростає у Бердянську всюди.


Дещо про тубільців


Мешканці Бердянська, як і всі приморські жителі, чудово розуміють, що приїжджі – це їхній заробіток, тож ставляться до відпочивальників із поліпшеним етикетом.

Мої сусіди по пансіонату, полтавці Тарас і Марина Сергієнки, розповідають історію, як кілька днів їздили по всьому місту з надутим плавальним матрацом. Така вже конструкція в нього: ускладнена, з безліччю окремих відсіків, щоб захистити сміливого матрацоплавця від раптових проколів гіпотетичної риби-меча. Тож потрібно довго й ретельно надувати кожен відсік, але й здувати такий матрац – теж замучишся. В повнісінькому й тісному міському автобусі ПАЗ, до якого сідало подружжя, їдучи на дальню косу, матрац дбайливо йшов по руках, його укладали на вільне місце, іноді – поруч із водієм, і той, перемикаючи передачі, тицяв кулаком у гумову м’якоть. Матрац спокійно й без спротиву, як таку собі нормальну особисту річ, сприймали в продуктових магазинах... І навіть у краєзнавчому музеї, куди Марина одного разу затягла Тараса, хоч він і опирався, тримаючи матрац під пахвою, а в руці – пляшку з пивом.

У музеї, до речі, є меморіальний куточок, присвячений ще живій і неархівній людині – акторці київського театру ім. Лесі Українки Тетяні Назаровій. Виявляється, вона родом звідси.

Мій подив викликало й те, що за СРСР предметом гордощів бердянців вважався інший земляк, відомий придворний маляр Кремля Ісак Бродський, автор канонічних портретів Леніна, Сталіна, Кагановича тощо. Та проходить слава земна – комуністичний офіціоз зблід. Художній музей Бердянська, в якому є чудові роботи А. Куїнджі, І. Айвазовського, К. Коровіна, Б. Кустодієва, однак, і досі носить ім’я Ісака-ленінописця.

Щодо популярних акторів, режисерів, телеведучих, то найбільше їх спостерігається на Азовському узбережжі наприкінці серпня, коли міжнародний кіно-телефестиваль «Бригантина» перетворює Бердянськ на маленькі Канни. Хоча й інших імпрез тут не бракує – естрадних, рок-н-рольних, дитячих.


Риба, пиво і вода


Але й фестивалить місто без ексцесів, навіть на традиційному конкурсі пива. «Тут ніхто не репетує поночі попід вікнами під шансон, як у одеських кабаках!» – приємно здивована мама Ганнусі з Алчевська.

Людей у цій неформальній столиці Азовського узбережжя, звичайно, чимало, як на будь-якому курорті. За літо тут відпочиває близько півмільйона людей. Не балувані київські брокери чи дилери, не російський «офісний планктон», а сімейні запорізькі металурги, статечні донецькі й луганські шахтарі... Їх на пляжі можна впізнати за татуюванням явно некримінального змісту: в того – виколотий на спині терикон, у іншого – гасло «Даєш країні вугілля!»

«Мені подобається, що тут усюди пиво й риба», – виголосив Тарас Сергієнко афоризм, який, попри його очевидність, варто прокоментувати. Кав’ярні й фаст-фуди – не надто дорогі, багато з них орієнтовані на національні українські смаки, й там таки не крутять шансон, як деінде біля теплих морів. Натомість справді багато риби. Її недорого пропонують на кожному кроці, в кафе чи їдальні, на будь-який смак: смажену, копчену, надто в'ялену. Бичків – тьма. До цієї риби в місцевих пієтет: мерія навіть установила бронзовий пам’ятник «Бичкові-годувальнику».

З пивом теж давно нема проблем (мирно сусідять київські й донецькі гатунки), але от із водою – сутужно. Зрозуміло, не з морською – з гарячою в кранах. З'являється вона в міських квартирах і пансіонатах ледь тепленька, та й то – раз або двічі на день. А морську сіль треба таки змивати. Втім, якщо господарі вашого міні-готелю чи квартири поставили індивідуальний бойлер – вважайте, фарт. Хоча, звісно, за це з вас візьмуть гроші як за додаткову (!) послугу. Але ж поживеш трохи без такої природної зручності, й зрозумієш, чому в Бердянську стоїть ще один жартівливий монумент – Сантехнікові Міші.


З виглядом на порт


Удень я пляжився поряд із будиночком рятувальної служби, над яким постійно кружляє зграя голубів – рятувальники тримають під ­за­ростями лоху синій будиночок-голубник. А ввечері взяв за звичку прогулюватися центральною набережною Горького.

За 100 кроків він моря шикуються акуратні хрущовки, облицьовані світлою кахляною плиткою. Вздовж них дефілюють чебурашки, телепузики, івасики-телесики, вінні-пухи та інші артисти тюгівского штибу, котрі шукають шлях через серця дітей до гаманців їхніх батьків. На тлі моря крутяться й миготять численні дитячі атракціони й каруселі, бігають прокатні поні й велорикші.

«Набережна, по-моєму, довша, ніж у Феодосії або Євпаторії», – ділиться спостереженням якась досвідчена курортниця. «Та майже як ялтинська!», – підтакує їй подруга. Справді, бердянський променад уздовж моря можна зіставити з найкращими зразками вітчизняного, так би мовити, курортно-прогулянкового жанру. Хоч вигляд трохи псує морський порт чаплями своїх кранів. Він відвантажує валютний експорт: металовироби комбінатів Запоріжжя й Донецька. Однак мені здалося, що навіть порт не надто заважає загартованим українським відпочивальникам. Морська індустрія має й очевидні переваги: Бердянською затокою бігають прогулянкові кораблики й навіть морський трамвайчик, що регулярно ходить із центру міста на косу. Охочих також катають на яхтах, катерах, водних скутерах.

Один із найневідпорніших аргументів Бердянська – аквапарк «Мис доброї надії». Його розташували доволі вдало – якраз там, де починається коса. Дітлашня звідти не хоче вилазити годинами, температура води дозволяє бовтатися досхочу, хоч увесь день поспіль. Море поруч, але гірки й атракціони з дозованим екстримом, мабуть, цікавіші.



НА ЗАМІТКУ


Варто побачити


Азовське море – тепле, неглибоке. Воно забезпечує чудові краєвиди, цілюще повітря, пляжі, таласотерапію, прогулянки на яхті, а також багато свіжої риби, особливо бичків.


Бердянська коса має завширшки метрів сто-двісті й кривою шаблею врізується в Бердянську затоку на кілька кілометрів. На косу ходять із центру міста автобуси й маршрутки, а з набережної – морський трамвай.


Аквапарк «Мис доброї надії» – найбільший у країні, площею 50 тис. м2. Тут улітку працює 31 атракціон. Зранку черги, по обіді знижки.


Музей Шмідта – присвячений не лейтенанту-революціонерові, а його батькові, капітану 1-го рангу Петру Шмідту, що в ХVIII ст. очолював Бердянський порт.


Як дістатися

По парних числах із Києва до Бердянська є прямий потяг, ціна квитка в купе 140 грн, плацкарта – 94 грн. Із Запоріжжя, Мелітополя, Маріуполя, Донецька йдуть численні автобуси, поруч із містом проходить міжнародна автомагістраль Рені – Одеса – Ростов-на-Дону й кілька регіональних доріг. Віднедавна поновив роботу й аеропорт, але поки що він приймає лише чартерні або ж приватні літаки та гвинтокрили.



Оригінал знаходиться за адресою
http://ut.net.ua/art/169/0/2900/

Рік публікації - 2009.

Джерело - Український Тиждень


Див. також:

Азовське море

Бердянськ

Бердянська коса

Бердянський краєзнавчий музей

Бердянський художній музей ім. І. Бродського

Меморіальний музей П. Шмідта

Приазов'я


09.2009
Теми, об'єкти: Бердянськ, Азовське узбережжя, Азовське море, Бердянська коса, краєзнавчий музей, художній музей Бердянська, Музей Шмідта, міжнародний кіно-телефестиваль «Бригантина», аквапарк «Мис доброї надії»